ГРОМАДЯНСЬКА БЕЗПЕКА

Меню

 

Категорії
Аналітика [34]
Загальна [99]
Суспільство [66]
Право [21]
ЖКГ [21]
Самозахист [18]
Відео [5]

 

Статистика


 

Кулька

 

 

 

Погода

Погода в Украине


Головна » Статті » Аналітика

Феномен “Alien” (Нарис з езотеричної політології)


“Alien” перекладається з англійської як “чужий“. Саме так називається один із найпопулярніших фантастичних кінороманів кінця 80-х років, автором якого є Аллан Д. Фостер. Й саме так визначається у данному нарисі загадковий феномен антисистемності, мова про який буде далі.

Ось яку “убивчу“ характеристику дає “Alien” один із головних героїв роману – кіборг Эш. “Ви ідіоти! – вигукує він, звертаючи до інших членів екіпажу космічного корабля “Ностромо”. – Організм Чужого чудово улаштований. Він сильний і хитрий. У вас із вашими обмеженими здібностями немає ніяких шансів здолати його... Універсальний міжвидовий паразит, здатний використовувати будь-які форми життя, що дихають, причому склад вдихуваного повітря не має значення. На одній зі стадій свого розвитку істота здатна завмирати на невиразно довгий період часу і перечікувати несприятливі умови. Його єдиною метою є відтворення свого виду, і воно разюче ефективно справляється з цим завданням. Людству ще ніколи не доводилося зіштовхуватися з чимось подібним. Людина протягом усієї своєї історії безуспішно бореться з москітами, мурахами й тому подібними паразитами, що по жорстокості та ефективності настільки ж уступають цьому суперпаразиту, наскільки хробак відстає у інтелекті від людини...“ [1].

Сюжет цього кінороману, який торкається теми безкомпромісної боротьби землян із космічними чужинцями, для закордонної та вітчизняної фантастики ХХ століття аж ніяк не є новим. Згадаємо хоча б захоплюючий роман Г.Уеллса “Війна світів“ (1897), із якого, напевно, все й починалося. Принаймні, після Уеллса ця тематика стає вельми улюбленою для світової масової культури, але особливо – для кінематографа й телебачення. А от із настанням ери персональних комп’ютерів вона перетворюється в обов'язковий компонент безлічі комп'ютерних ігор…

По суті справи, у випадках такого роду ми зустрічаємося з теоретичним моделюванням проблемної ситуації негативної взаємодії між тотожними за певними ознаках системами – живими, розумними і соціальними. Однак, ці системи явно мають ЩОСЬ таке, що об'єктивно робить їх антагоністами, змушує взаємно заперечувати існування одне одного. І це ЩОСЬ є настільки істотним і важливим, що не дозволяє їм наладити між собою хоч якусь позитивну взаємодію.

При уважному розгляді виясняється, що це ЩОСЬ аж ніяк не міститься в різному генезисі, морфологічних чи якихось зовнішніх особливостях цих систем. Це ЩОСЬ знаходиться у їхніх несумісних менталітетах, системах життєвих цінностей, моральних принципах, ідеалах і цілях, потребах й інтересах, психологічних настановах, мотивах поведінки і т. п. Тобто – у “внутрішній“ стороні реальності, яку звичайно прийнято називати “суб'єктивною“, “ідеальною“, “духовною“.
Отже, виходить, що мова в даному разі йде про взаємодію соціальних систем, які в першу чергу є духовно-моральними антагоністами. Тобто, коли одна з них (“Alien”) виступає стосовно іншої (людство) як антисистема. Причому, із людської точки зору, ця антисистема виявляється за своїм характером і способам дій абсолютно негуманною, жорстокою, аморальною, прагматичною та підступною. Дуже часто, до певного часу, “Alien” приховує свою справжню нелюдську сутність та дійсні наміри. Більше того, на початку взаємодії він усім своїм зовнішнім виглядом і поводженням навмисно намагається видати себе за “свого“, за “такого ж, як і усі“. Та ось раптом виявляється, що насправді той, кого досі вважали “своїм”, є типовим “нелюдом”. І тоді люди намагаються якось виправити ситуацію. Але час уже втрачений і процес заходить так далеко, що буває дуже складно позбутися як самого “Alien”, так і всіх негативних наслідків попереднього спілкування з ним…

Можливо, хтось скаже, що все це – фантастика, власні вигадки авторів із надмірно розвинутою уявою, та що у цієї “казки“ не може бути нічого спільного з нашим реальним життям. Однак, не будемо квапитися з подібними висновками. Оскільки у розглянутій вище гіпотетичній моделі негативної взаємодії представників двох космічних цивілізацій, у принципі, немає нічого фантастичного. Ситуації такого роду, як і сам феномен “Alien”, досить часто зустрічаються в природі. У тому числі, звичайно ж, і усередині самого людського суспільства, коли відбувається взаємодія між звичайними земними людьми та створеними ними соціальними структурами.

Треба, мабуть, спеціально уточнити, що тут під “Alien” розуміється не лише сам “ворожий елемент“, як такий, але й певний вид антагоністичної взаємодії природних систем. При якому одна з них (антисистема), по-перше, по-хижацькому обмежує життєдіяльність іншої системи, аж до повного її знищення. Й, по-друге, цілеспрямовано змінює єство останньої настільки, що та стає “перевертнем“, набуваючи системні властивості першої. Спеціально підкреслимо, що “Alien” – це антисистема-паразит, яка існує й функціонує, головним чином, за рахунок насильницького придушення життєдіяльності й привласнення собі ресурсів інших систем.

У якості яскравого прикладу антисистем типа “Alien”, а також їхнього способу взаємодії з іншими живими системами, можна привести віруси – одну з найдрібніших і найзагадкових форм життя. Її незвичайність полягає в тому, що вона володіє тільки частиною ознак, які властиві живим організмам. Харчування й ріст у вірусів узагалі відсутні. А функцію відтворення подібних до себе вони здійснюють усередині клітин інших живих організмів, використовуючи для цього їхнє внутрішнє середовище й ресурси. Тому віруси – типові паразити.

Ось що пише про віруси американський мікробіолог Дж. Кендрью:
“Боротися з вірусами дуже важко. Вони позбавлені багатьох функцій, властивих живим організмам, а тому й підступитися до них дуже важко. Наприклад, у них немає апарата, що відає обміном речовин; не маючи своєї хімічної фабрики, вони використовують ту, що належить клі-тині-хазяїну... Коли вірус уражає який-небудь організм, його нуклеїнова кислота так чи інакше знаходить шлях усередину клітини-хазяїна, і часто вже через кілька хвилин клітина розривається, звільняючи сотню і більше нових вірусних часток, готових до зараження нових кліток. Процес зараження носить досить незвичайний характер – це справжній державний переворот! Нормально функціонуючий апарат клітини раптом зупиняється, її ДНК розпадається і більше не здатна до синтезу інформаційної РНК, а весь контроль над клітиною переходить до вірусної нуклеїнової кислоти, що синтезує свої власні інформаційні РНК. Клітинний механізм синтезу білка змушений переключатися цілком на виробництво ферментів і молекул білкової оболонки, необхідних для зборки нових вірусних часток. Цих нових часток стає усе більше і більше; зрештою, клітина розривається, і вони виходять у зовнішнє середовище. Подібно кораблю, захопленому піратами, клітина слухняно виконує волю вірусу і гине в угоду його інтересам... Дуже важко знайти спосіб, який би дозволив утрутитися в цей процес, зупинити розмноження вірусу, не порушуючи заодно життєдіяльність клітини, оскільки вірус використовує для розмноження звичайні внутрішньоклітинні процеси...“ [2].

Помітимо, що Дж. Кендрью, описуючи спосіб життєдіяльності вірусів, не випадково використовує вираз “справжній державний переворот“. Тому що, дійсно, просліджуються певна аналогія і загальні риси між процесом зараження вірусами здорового організму і процесом захоплення й перетворення “під себе“ соціальною антисистемою іншої системи. Імовірно, на цій підставі можливо припустити, що у природі існує деякий універсальний механізм, як і загальні природні закономірності, що дозволяють “Alien” різного рівня системної організації захоплювати й підкоряти собі інші системи.

Вторгнення чужої соціальної антисистеми в іншу систему нерідко відбувається досить швидко й непомітно для останньої. Проникнувши туди, “Alien” насамперед прагне підкорити собі або ж і зовсім усунути її власний керівний компонент. Потім, привласнивши його функції, антисистема шляхом цілеспрямованого й поетапного “реформування“ системи намагається установити свій повний контроль над нею.

Нагадаємо, що керівний компонент усякої системи безпосередньо відповідає за її цілісність і нормальне функціонування. Він реалізує загальносистемні цілі, забезпечує інтеграцію і координацію діяльності всіх частин і елементів системи, організує виробництво і оптимальне використання загальносистемних ресурсів, є основою нормального обміну системними субстратами, – речовиною, енергією, інформацією (у тому числі із зовнішнім середовищем). Тому саме на керівний компонент системи та на захоплення сконцентрованої тут “здатності ефективно впливати“ завжди спрямована головна й першорядна увага “Alien”.

Ставши фактичним хазяїном системи, “Alien”, як і всякий “добропорядний“ паразит, змушує її компоненти працювати на себе. Не обмежуючись цим, він перебудовує системну структуру, пристосовуючи її під свій власний спосіб існування. Він змінює і первісну якість аутентичних системних компонентів, перетворюючи їх – насамперед, морально і функціонально – у відповідності до власних образу і подоби. З тубільців-перевертней робляться вірні слуги, а також формуються колоніальна адміністрація, місцева поліція та фіскальні органи. Ці ренегати, одержуючи свої “заслужені крихти” зі столу нового хазяїна, допомагають “Alien” жорстоко експлуатувати інших своїх одноплемінників та по-хижацькому розоряти середовище їх існування. Й оця експлуатація, якщо її своєчасно і радикально не перервати, буде тривати до остаточного виснаження, занепаду, руйнування й загибелі захопленої системи – поки не вичерпаються всі її системні ресурси.

Було би помилкою думати, що в ролі “Alien” можуть виступати лише чужинці, що прибувають із зовнішнього стосовно системи середовища. Відомі безліч прикладів, коли “Alien” стають ті, хто за своїм походженням є для системи нібито й “своїми“. Але, як і всі “Alien”, вони мають одну вельми істотну якість, котра неминуче робить їх жорстокими й хижими чужинцями. А саме: у сутності своїй вони завжди були і залишаються ПАРАЗИТАМИ, які егоїстично експлуатують, розграбовують і знищують ту систему, у якій знаходяться і за рахунок якої живуть. Досить лише згадати про таку дуже небезпечну хворобу, як рак…

Оскільки розпізнати “свою“ антисистему буває набагато сутужніше, ніж “чужу“, необхідно визначити хоча б деякі із загальних і найбільш характерних ознак цих “Alien”. Отже, вони є такими:
1. Лукаві, брехливі, хитрі й підступні (що, утім, розглядається ними самими як деяка природна норма життя й поведінки).
2. У цілому антисистемні, негуманні, непатріотичні й т. п.
3. Переслідують, за великим рахунком, тільки власні егоїстичні інтереси і цілі, мають систему цінностей і моральні принципи, що докорінно відрізняються від загальносистемних.
4. Як правило, ніколи відкрито не декларують своїх щирих цілей і намірів, про які інші можуть довідатися тільки за кінцевими результатами їхній “плідної“ діяльності. Власні наміри й дії завжди виправдують “вищими“ чи “загальними інтересами“, “доцільністю“, “вимогами поточного моменту“ й таким іншим.
5. Схильні до імітації серйозної і конструктивної діяльності, а також до галасу, парадності й марнослів'я.
6. Здатні легко й швидко адаптуватися до нових умов, що швидко змінюються.
7. Безпринципні (відносно, тому що безпринципність, аморальність, безвідповідальність, вседозволеність і т. п. – це якраз і є їхні принципи); легко змінюють свій імідж, форми й стиль зовнішнього вираження в залежності від обставин (наприклад, “переконаного будівника комунізму“ на “щирого націонал-державника“ чи “ліберального демократа“).
8. Не дотримуються загально прийнятих у системі правил поведінки і законного порядку. Тому їхня діяльність звичайно пов'язана з беззаконням, несправедливістю, сваволею й насильством стосовно інших членів співтовариства. У той же час, жадають від інших неухильного дотримання принципу справедливості й законності стосовно себе особисто.
9. Брутально зневажають чужі права та інтереси, активно прагнуть нав'язати іншим свою волю, усіляко їх розбестити, зробивши такими ж хижими й порочними, якими є самі.
10. Діючи переважно авторитарними й насильницькими методами, самоутверджуються за рахунок утиску, придушення, приниження, грабежу та обману навколишніх.
11. Мають необгрунтовано завищені потреби, користолюбці. Ведуть по-хижацькому активний, нетрудовий, паразитичний спосіб життя (тобто беруть від інших і системи в цілому набагато більше того, чим їй віддають).
12. Рвуться до будь-якої, навіть щонайнайменшої влади. Допавшись до неї, як правило, насильно обмежують свободу, а також можливості для функціонування й розвитку інших суб'єктів.
13. Їхня діяльність (особливо, коли вони мають владу і займаються справами організації та управління) чинить на систему руйнівний і дезорганізуючий вплив.

Це в остаточному підсумку неминуче приводить систему або до занепаду й загибелі, або до визвольної революції.

У якості одного з найбільш типових прикладів “своїх” соціальних антисистем можна було б привести так званий “кримінальний світ”. Для нього характерним є те, що, з одного боку, він існує в суспільстві та пронизує його знизу догори. Але, з іншого боку, він у той же час як би й відокремлений від суспільства, у якому існує. Це – окрема й замкнена на себе “держава в державі”, яка має власні ідеологію, закони і правила поведінки, органи управління, суди, силові структури, економіку, фінансову систему, фіскальні органи і таке інше. У такий спосіб ця антисистема зберігає свої системні властивості, а також необхідну їй єдність і цілісність.

Серйозність і актуальність проблеми, що пов'язана з існуванням феномена “Alien”, усвідомлювалася людством уже в дуже глибокій давнині. Багато соціальних спільнот, прагнучи забезпечити свою системну цілісність і зберегти у недоторканності властиву їм унікальну автентичність, намагалися вирішити її оптимальним чином.
Так, вже у Старому Заповіті гостро ставиться питання про принципову неможливість співіснування людей і “нелюдей”, незважаючи навіть на їхнє спільне генетичне походження. Мається на увазі поміщений уже на самому початку першої книги Старого Заповіту розповідь про грішного Каїна і праведного Авеля. Нагадаємо, що мова йде про двох синів Адама і Єви, один із яких, спонукуваний ревнощами й злістю, убив свого рідного брата. За це Каїн був проклятий Богом, вигнаний і навіки приречений скитатися подалі від інших людей (Бут.- 4:1-16) .

Конфуцій (551- 497 р. до н.е.), у центрі уваги якого були взаємини між людьми й проблеми виховання “нової людини“, відзначав, що суспільство об'єктивно є розділеним на дві категорії осіб: “шляхетних мужів“ і “низьких людей“, які непримиренно протистоять один одному. Конфуцій розглядав “низьку людину“ як таку, котра в усьому виявляє собою пряму протилежність “шляхетному мужові“. У цілому, він допускав, що всі люди по своєму біологічному походженню дуже близькі один до одного. Однак і констатував, що “люди з різними принципами не можуть знайти загальної мови“. Він також стверджував, що “низька людина“, яка звичайно не має людинолюбства, ніколи не стане дотримувати і загальноприйнятих правил поведінки. Тому, виходячи з інтересів громадської безпеки, “шляхетні мужі“ повинні цілком відмежуватися та ніяк не спілкуватися з “низькими людьми“, які ці правила нахабно і систематично порушують [3].

Цікаво, що таких же поглядів дотримувався і Аристотель (384-322 р. до н.е.). Як і Конфуцій, він убачав у суспільстві дві протилежні категорії людей – “доброчесних” (добрих, добропорядних) і “порочних” (злих, поганих). Він указував на те, що під час спілкування відбувається взаємний вплив тих, хто спілкується, один на одного. Особисті якості кожного із суб'єктів не тільки визначають характер спілкування, але й об'єктивно ведуть до зміни цих якостей у ту чи іншу сторону. Тому погана за своєю природою людина завжди буде погано впливати на друга, й ті, хто спілкуються з поганими людьми, самі згодом стають такими же зіпсованими, як і вони.

Аристотель, який говорив про існування особливої “державної дружби”, порушує важливе питання: а чи треба взагалі підтримувати якісь стосунки з порочними людьми, коли їхній порок уже став зовсім очевидним? Відповідає він на нього в такий спосіб: “Коли людину приймають, вважаючи її доброчесною, а вона виявляється зіпсованою і проявляє це, то хіба ж слідує й далі з нею дружити... Підле не є предметом дружньої приязні, і не повинно ним бути. Тому, що не слід бути ані приятелем підлості, ані самому ставати поганим: сказано бо, що подібне – у дружбі з подібним... Розриваючи дружбу з незцілено порочним, людина не робить, певне, нічого дивного... вона від нього відступається“ [4]. Як і Конфуцій, він був переконаний, що доброчесній людині слідує спілкуватися тільки з собі подібними і уникати будь-яких стосунків з людьми поганими й порочними, котрі є прямо протилежними їй по своїй натурі [5].

Християнство теж поділяє людей на дві великі протилежні категорії – “овець“ та “вовків“. “Вівці“ – це “свої“, що мають позитивні людські якості. Навпроти, “вовки“ – агресивні, брехливі та підступні хижаки-нелюди. Вони внутрішньо далекі “вівцям“ і протилежні останнім у всьому.

Торкаючись цієї проблеми під час Нагорної проповіді, Ісус Христос говорить: “Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині – хижі вовки“. Далі він ясно дає зрозуміти, що негативні якості “вовків“, що пізнаються лише “по плодах“ їхньої практичної діяльності, належать їм від природи. Тому ніколи й не слід очікувати від них чогось доброго. “Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги – із будяків?“ – запитує Ісус. І сам же відповідає: “Не може родити добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, – по їхніх плодах ви пізнаєте їх“ (Мф.- 7:15-20).
У Новому Заповіті є й інші визначення для “своїх“ і “чужих“. Наприклад, “свої“ там називаються “чадами“ або “синами Божими“, а “чужі“ – “дітьми диявола“. Розпізнавати тих та інших, знову ж таки, рекомендується по конкретних результатах, спрямованості, способам і змісту їхньої практичної діяльності. “Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх – то беззаконня... Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить... Хто чинить гріх, той від диявола... Цим пізнаються діти Божиї і діти дияволові: кожен, хто праведності не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить“, – указує ап. Іван (1Ів.- 3: 4-10).

У своїх посланнях ап. Павло часто застерігає братів від спілкування з тими, хто “робить розділення й згіршення“, радить всіляко їх уникати (Рим.-16:17). “Хіба ви не знаєте, – пише він, – що той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею?“ (1Кор.- 6:16). Тому і не слідує обманювати самих себе: неодмінно “товариство лихе псує добрі звичаї“ (1Кор.-15:33). Він наполегливо рекомендує: “До чужого ярма не впрягайтеся з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з Белійаром? Або яка частка у вірного з невірним?.. Вийдіть тому з-поміж них та й відлучиться… і не торкайтесь нечистого“ (2Кор.-6:14-17).

Такі ж за змістом наставляння зустрічаються і у “Дхаммападі” – одній з авторитетніших письмових пам’яток раннього буддизму, в якій вельми повно й широко викладені основні принципи його морально-етичної доктрини. Згідно буддистській традиції, “Дхаммапада” складена з висловлювань самого Будди і тому розглядається послідовниками даного вчення як збірка великої мудрості та підручник життя.
“Якщо мандрівний не зустріне подібного до себе або кращого, – говориться в ній, – нехай він зміцниться на самоті: із дурнем не буває дружби (64). Нехай ніхто не з'єднується з поганими друзями, нехай ніхто не з'єднується з низькими людьми. Прив'яжіться до гарних друзів, прив'яжіться до шляхетних людей (78). Приємно дивитися на шляхетних; бути в їхньому товаристві – благо. Хай буде завжди щасливий той, хто не бачить дурнів (206). Тому що мандрівний у товаристві дурнів страждає довгий час. Перебування з дурнями, як з ворогом, завжди приносить нещастя, а перебування з мудрими – щастя, як і зустріч із родичами (207)” [6].
У Корані, священній книзі мусульман, люди також поділяються на дві основні категорії – “вірних” і “невірних”. Останніми вважаються ті, хто “порушує заповіт Аллаха після його закріплення і розділяють те, що Аллах повелів з'єднати, і творять нечестя на землі” (2.- 25(27)). Невірні, за Кораном, мають найгірші особисті якості, що є протилежними якостям вірних. Тому Коран наставляє вірних: “Нехай віруючі не беруть собі близькими невірних крім віруючих” (3.- 27(28)); “О ви, хто увірував! Не беріть друзями тих, хто вашу релігію приймає як глузування і забаву, із тих, кому до вас даровано Писання, і невірних”; “He будь же пособником невірним!” (28.- 86(86)); “бійся Аллаха і не корися невірним та лицемірам” (33.-1(1)); ”Борися з невірними і лицемірами та будь жорстокий до них! Їх притулок – геєна, і кепсько це повернення!” (66.- 9(9)) [7]…

Отже, як можна бачити навіть з отих окремих фрагментів, що були процитовані вище, людство вже давно фіксувало об'єктивне існування феномена “Alien” і пов'язану з цим проблему. Визнаючи останню досить серйозною й важливою для свого існування, воно завжди намагалося ефективно її вирішувати. Й саме тому винаходилися спеціальні охоронні засоби для протидії небезпечним чужинцям.

Основними засобами оптимального вирішення проблеми в стародавні часи визнавалися такі:
1. Недовірливість, обережність і обачність у контактах і зв'язках із чужинцями; недопущення їх до управління своєю соціальною системою.
2. Невсипуща пильність, постійне спостереження за чистотою внутрішнього (ідеологічного) середовища своєї системи.
3. Спостереження й контроль за дотриманням усіма без винятку членами спільноти існуючих у ній законів і правил поведінки.
4. Своєчасний розрив (шляхом фізичного усунення, вигнання, бойкоту або навіть і власного відступу) усякої взаємодії з “чужим елементом“, який розглядається носієм небезпечних для системи деструктивних тенденцій і властивостей.

Однак, незважаючи на це, на протязі всієї людської історії “Alien” усе ж таки безліч разів захоплювали й підкоряли собі різні соціальні системи. Відбувалося це, як правило, саме тоді, коли члени якоїсь спільноти втрачали належні обережність і пильність. Коли, виявляючи не пробачливу довірливість і нерозумність, вони дозволяли собі порушити встановлений раніше внутрішній порядок або ігнорували досвід і мудрі завіти своїх попередників. Коли вони, вчасно не розпізнавши “Alien“ та його підступних намірів, якимось чином допускали останнього до керівництва . Коли, уступаючи наполегливим вимогам і погоджуючись із нібито розумними доводами “Alien” про доцільність, вони йшли на розширення управлінських функцій і прав, а також на продовження терміну його повноважень. Усе це потім оберталося як для всієї цієї спільноти, так і для окремих її членів дуже й дуже сумними наслідками.

Існують два основні шляхи вирішення проблеми антагоністичного конфлікту між соціальною системою та “Alien”. Обидва їх можна вважати радикальними й такими, котрі переслідують одну й ту ж саму мету – швидке й повне визволення системи від антисистеми. Вони, однак, принципово розрізняються між собою за головними способами й методами боротьби, що використовуються. Так, у першому випадку має місце насильницька безкомпромісна боротьба – звичайна визвольна війна або революція. Другий шлях – ненасильницьке розв’язання антагоністичного протиріччя. Причому, незважаючи на відсутність насильства, за своїми кінцевими результатами другий шлях може виявитися навіть ще більш ефективним, ніж перший. Тому і цей другий шлях теж можна розглядати як своєрідну визвольну революцію. Його, за аналогією з відомою біблійною подією, ми умовно назвемо “ВИХІД“.

І перший, і другий шляхи розв’язання непримиренного протиріччя поєднує те, що обидва вони ведуть у своєму кінцевому результаті до повного припинення взаємодії з “Alien”. Але якщо в першому випадку це відбувається, як правило, через фізичне знищення або придушення агресора, то в іншому – через рішуче й цілеспрямоване однобічне припинення усякої взаємодії з ним.

Сам ВИХІД теж може здійснюватися двома способами. Перший – це організоване залишення всіма “своїми“ cтарої території та пошук ново місця для проживання, яке буде недоступним для агресора. Другий – швидка і цілеспрямована консолідація всіх “своїх“, повне організаційне відокремлення їх від “чужих“, з наступним утворенням і облаштуванням у границях тієї ж території якісно нової та замкнутої на себе системної цілісності. Таким чином, практично в одних і тих же часових і просторових межах починають роздільно існувати дві автономні системи. Кожна з них має власні органи управління, закони, судоустрій, засоби оборони і захисту своєї цілісності, виробництва, обміну й розподілу ресурсів, зв'язку і т. п.

Помітимо, що саме цей ненасильницький спосіб розв’язання міжсистемних і внутрісистемних конфліктів не таке вже й рідке явище в природі та суспільстві. Наприклад, приблизно такий же процес відбувається при діленні клітин у будь-яких живих організмах. Згадаємо також про те, що часто в історії ідейний антагонізм між різними релігійними громадами завершувався розривом будь-яких стосунків між ними, відходом адептів одного з учень до якогось малодоступного місця й утворенням там автономного поселення – скиту, монастиря і т.п. Останні ж звичайно і являють собою самостійні, самодостатні, відносно відмежовані від навколишнього світу і замкнуті на самих себе цілісні соціальні системи. У них є практично усе для того, щоб вони могли існувати та функціонувати незалежно від оточуючого середовища, заради досягнення власної мети.

Нова інформаційна епоха, у яку вже практично вступило людство, дозволяє значно вдосконалити цей спосіб ВИХОДУ. А саме: зараз він, завдяки комп'ютерам та Інтернету, може здійснюватись у вільний та безмежний інформаційний простір так званої “віртуальної реальності”. Саме там, паралельно традиційним державам та іншим суспільно-політичним об’єднанням, можуть вже у даний час утворюватись якісно нові й вельми великі соціальні спільноти – навіть цілі віртуальні духовні республіки. Їхніми громадянами, незалежно від існуючих державних кордонів, можуть ставати десятки та сотні мільйонів осіб, що об’єдналися зі своїми однодумцями навколо спільних ідеології, інтересів і цілей.

Тут хотілося б зробити деякий відступ для того, щоб привернути увагу до одного важливого факту, який звичайно знаходиться поза людською свідомістю. Справа у тому, що будь-яка соціальна спільнота, починаючи з кожної окремої сім’ї та закінчуючи цілою державою, у дійсності не є матеріальним утворенням і фізичною реальністю (хоча саме так нерідко й сприймається більшістю людей). Справжньою фізичною реальністю у будь-якій соціальній спільноті є тільки люди, а все інше складають їхні взаємні відносини. Вони об’єктивно належать не до матеріального, а скоріше до духовно-емоційного світу. Отож, будь-яка сім’я, поселення, підприємство, партія, держава, – є певними комплексами нематеріальних людських відносин різного рівня системної організації. Й цікаво, що це добре розумів уже Аристотель, який писав у “Політиці”, що “будь-яка держава являє собою свого роду спілкування, усяке ж спілкування організується заради якогось блага (тому що всяка діяльність має на увазі передбачуване благо)” [7]. Отже, це означає, що у дійсності держави й усі інші організації (які, грубо кажучи, неможливо помацати) є віртуальними соціальними структурами . Й вони, як “свого роду спілкування”, можуть існувати лише до тих пір, поки з цим свідомо погоджуються ті фізичні особи, спілкуванням яких вони утворюються…

Тому всілякі громадські об’єднання, які створюються у “потойбічному” інформаційному просторі й теж становлять собою “свого роду спілкування” живих людей, фактично, так само являються абсолютно реальними соціальними структурами, як і традиційні.

Будь-якій соціальній системі вкрай необхідно мати спеціальний “імунний механізм“, призначений для захисту від нападу антисистем. Його головне завдання – своєчасно й ефективно розпізнавати будь-якого “Alien”, а також відразу ж його нейтралізувати. Насамперед, мова йде про необхідність існування в соціальній системі спеціального запобіжного правового механізму, який би діяв автоматично й незалежно від суб'єктивних думок і настроїв людей. Він повинен містити у собі певний комплекс положень з чітко визначеними ознаками антисистемних дій і вчинків, а також конкретними алгоритмами попереджувального реагування на них із боку цілої системи та кожного з її компонентів.

Людству вже давно і добре відомі ті особливі умови та послідовні кроки, завдяки яким “Alien” здійснюють узурпацію влади в будь-якій соціальній системі. Виходячи з цього, люди й визначали конкретні запобіжні заходи, які б могли дозволити їм убезпечити себе від агресії з боку антисистем. Так, ще Аристотель пропонував комплекс наступних особливих заходів, що є необхідними для всякої демократії:

1. Шляхом законів та іншого розпорядку улаштувати справи в країні таким чином, щоб усяким службовим особам неможливо було наживатися, використовуючи своє службове становище в особистих цілях.
2. Строго стежити за дотриманням правосудности і справедливості усіма без винятку громадянами, але особливо – посадовими особами.
3. Ніколи нікого надмірно не підвищувати та не надавати йому яких-небудь особливих прав і повноважень. Більше того, поступово й послідовно його цих прав і повноважень позбавляти.
4. Скоротити терміни обрання всіх посадових осіб до півроку, максимум – до року. По-перше, щоб усі рівноправні громадяни могли по черзі займати всі посади. По-друге, оскільки більш тривале перебування однієї й тієї ж особи на якійсь одній відповідальній посаді неминуче приводить до поступової узурпації нею народної влади й тиранії.
5. Надати всім громадянам реальну можливість жити вільно та самокеровано – так, як хочеться їм самим.

На нашу думку, для того, щоб суспільство змогло результативно захистити себе від “Alien”, йому варто було б ужити такі додаткові заходи. По-перше, законодавчо передбачити негайну і безумовну (автоматичну) утрату владних повноважень усякою посадовою особою або колегіальним органом, що за фактом своєї практичних дій виявляє хоча б найменшу схильність до узурпації влади, до будь-якої протиправної діяльності та систематичного порушення прав і свобод громадян. По-друге, зобов'язати спеціальним законом усіх громадян не виконувати ніяких розпоряджень такої особи або органу, не вважати його законним керівником і всіляко протидіяти його протиправним діянням. Причому, будь-яке пособництво такій керівній особі чи органу і виконання його злочинних наказів повинне визначатися законом як тяжке протиправне діяння, що підлягає справедливому й неминучому покаранню.

Крім того, необхідно не тільки законодавчо, але і реально забезпечити природне право громади, у випадку виникнення загрози її безпеці з боку будь-якого “Alien”, вчасно й швидко застосовувати рішучі заходи по її усуненню. Для цього вона повинна мати у своєму власному розпорядженні відповідні “фізичні” автономні та ефективні засоби влади. Саме громада найперша повинна постійно наглядати за діяльністю усіх своїх управлінських структур і мати реальну змогу в будь-який час позбавляти офіційних повноважень будь-яку посадову особу або орган, якщо практичні результати їхньої діяльності об'єктивно наносять їй хоча б найменшу шкоду.

Нарешті, слідує сказати про те, що автором була помічена одна характерна особливість. Нападам і захопленням “Alien” більше за все піддаються соціальні структури, які побудовані за ієрархічно-централістичним типом. У них, як правило, реальна влада і переважна більшість системних ресурсів є дуже сконцентрованими та знаходяться у руках однієї особи або невеликої групи осіб, існує велетенська управлінська піраміда, переважають вертикальні зв'язки жорсткої субординації, громада практично відсторонена від управління загальними справами, а якісь демократичні порядки й традиції практично відсутні. Без сумніву, що все це суттєво послаблює такого роду структури, робить їх неефективними, окостенілими, неповороткими та підданими різним випадковим обставинам.

Та навпаки, соціальні структури, що побудовані за демократичним типом і в яких існує справжнє народовладдя, являються набагато більш цілісними, динамічними та ефективно функціонуючими ніж структури першого типу, а саме тому – і більш захищеними від “Alien”. Певне, причина тут цілком зрозуміла. Існуючі в таких структурах розосередженість управління та системних ресурсів, переважно горизонтальні координаційні зв'язки, самоврядування, самоконтроль і таке інше не дають антисистемі необхідної можливості швидко й легко її захопити. До того ж, члени такої структури звичайно володіють розвинутою демократичною вдачею, що робить реалізацію загарбницьких планів антисистем вельми проблематичною.
Підводячи деякі підсумки, відзначимо наступне.

Феномен “Alien” виникає там і тоді, де і коли відбувається взаємодія тотожних за певними ознаками систем, які мають якісно протилежну “внутрішню” природу, діаметрально протилежні життєві цінності, інтереси, цілі й т. п. При цьому типі взаємодії хоча б одна з взаємодіючих систем має бути антисистемою-паразитом. Тобто такою системою, яка забезпечує власне існування і функціонування за рахунок обмеження життєдіяльності інших систем, насамперед, через насильницьке привласнення їхніх системних ресурсів. Це, головним чином, визначає вкрай суперечливий характер взаємодії системи й антисистеми, що завжди має ознаки гострого антагоністичного конфлікту. Цей принциповий конфлікт може бути повністю усунутий тільки тоді, коли усяка взаємодія між системами-антагоністами тим або іншим способом припиняється. Коли між системами (навіть якщо вони існують у одних часово-просторових межах і за своєю природою являються антагоністами) не існує спілкування, то і феномен “Alien”, як певний вид суперечливої взаємодії, не виникає.

Отже, знання про феномен “Alien” і способи протидії антисистемам мають для людства дуже велике прикладне значення. Використовуючи ці знання, діючи цілеспрямовано і послідовно, люди завжди зможуть уберегти себе від маси дуже серйозних неприємностей, котрі завдають їм усілякі “чужі“. Й особливої ваги ці знання набувають тоді, коли люди, вже опинившись на уламках своєї старої “будівлі”, прагнуть побудувати для себе нове, більш досконале і дійсно справедливе суспільство. Тоді лише від самих людей, від рівня розвитку їхньої свідомості та політичної культури, від наявності у них відповідних духовно-моральних якостей, здатності вчитися на власних помилках, активної громадянської позиції, рішучості у відстоюванні своїх життєвих принципів, прав і свобод залежатиме їхнє майбутнє.

12 листопада 1999 р.
Харків


ПРИМІТКИ

1. Фостер А. Д. Чужие. – К.: Оберіг, 1994. – С.157.
2. Кендрью Дж. Нить жизни. – М.: Мир, 1968. – С.100-101.
3. История китайской философии / Под общ. ред. Титаренко М. Л. – М.: Наука, 1989.
4. Аристотель. Политика. – Соч. В 4-х т. – Т.4.- М.: Мысль, 1983. – С.248-249.
5. Там само. – С.544-547.
6. Цитується за виданням: Дхаммапада / Перевод с пали, введение и комментарии В.Н.Топорова. Ответственный редактор Ю.Н.Рерих. – М., 1960.
7. Цитується за виданням: Коран. / Перевод с арабского акад. И.Ю. Крачковского. – М.: СП ИКПА, 1990.
8. Аристотель. Политика. – С.376.


Джерело: http://maidan.org.ua/static/mai/1107048963.html
Категорія: Аналітика | Додав: admin (22.04.2009) | Автор: О. В. Білецький
Переглядів: 939 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]