ГРОМАДЯНСЬКА БЕЗПЕКА

Меню

 

Категорії
Аналітика [34]
Загальна [99]
Суспільство [66]
Право [21]
ЖКГ [21]
Самозахист [18]
Відео [5]

 

Статистика


 

Кулька

 

 

 

Погода

Погода в Украине


Головна » Статті » Аналітика

Перспективи українства

Спостерігаючи та рефлексуючи кризу, автори дійшли висновку, що вона телеполітиками і телеполітологами оцінюється геть зовсім неадекватно. Сьогодні йдеться не про перспективи політичної системи чи навіть територіальної цілісності України.

Ці процеси в історичному плані здоланні – навіть втрата цілісності України в історії не раз траплялася, тобто Україна не раз опинялася у складі інших імперій чи розколювалася на декілька частин — але українство відтворювалося та розвивалося. Сьогодні ж актуалізується загроза деградації та втрати українства, як самоцінної, конкурентної, перспективної ідентичності.

Всі руїни України

В історичній самосвідомості українців міцно закорінено той історичний факт, що Київська Русь являє собою одну з форм української державності. Навіть, недолугий і політично маніпульований проект телеканалу "Інтер" "Великі Українці" вивів (штучно, технологічно?) на перше місце серед "великих українців" великого князя Київського Ярослава Мудрого – наймогутнішого середньовічного володаря давньоруської держави.

Хоча, сам топонім – "Україна" вперше зафіксовано у 1187 році у Київському літописі, за 130 років по смерті Ярослава.

Хрестоматійною є думка про те, що відсіч ордам Батия у 1240 році Русь не змогла дати перш за все через роздробленість її тодішньої панівної верхівки — зрадницьку позицію володарів багатьох князівств, які сподівалися, що навала якимось чином не зачепить їх, або й намагалися отримати ярлик на князювання та збір данини від ординських ханів.

Київську Русь значною мірою поглинула Золота Орда, з якої пізніше виникли Московське Царство – Російська Імперія. Отже, за участі умовно-азійської цивілізації у XIII ст. сталася Перша Руїна.

Та на той час на південно-західних теренах давньоукраїнської держави вже постало потужне Галицько-Волинське королівство, яке, зокрема, за династичним правом можна розглядати як прямого спадкоємця Київської Русі.

Найбільшими суперниками цієї чималої держави були Польща, Угорщина і Золота Орда. У 1340 році після смерті отруєного власними боярами останнього легітимного правителя королівства Юрія ІІ, за сприяння тодішнього політичного класу – боярської аристократії, почався тривалий переділ території цієї держави між Королівством Польським та Великим князівством Литовським. За участі умовно-європейської цивілізації сталася Друга Руїна.

Але культурна і демографічна спадщина Київської Русі і Галицько-Волинського королівства виявилася настільки укоріненою, що у Великому князівстві Литовському 90% відсотків земель населяли слов’яни, а давньоруська (староукраїнська-старобілоруська) мова, культура та закони (традиція "Руської правди" Ярослава Мудрого, що знайшла свій відбиток у Статуті Литовському) були панівними у цій державі.

Офіційно вона звалася Велике князівство Литовське, Жемайтійське і Руське. З  1569 року, коли було укладено Люблінську унію, постала найбільша за територією держава тодішньої Європи – Річ Посполита.

Саме на її південно-східних кордонах у ХVI сторіччі починає формуватися унікальне державно-суспільне утворення – Запорізька Січ.
Козацтво, як спосіб життя та суспільно політичне явище, відоме на українських землях з ХІV сторіччя.

Втім, деякі романтики від вітчизняної історії вважають першим козаком діда Ярослава Мудрого – Святослава Хороброго, подовжуючи, таким чином, козацький родовід аж до середини Х сторіччя.

Але зміцнення козацтва та початок набуття ним геополітичної суб’єктності пов’язані з іншим князем і полководцем – Дмитром Вишневецьким, якому козаки дали прізвисько Байда.

Заснований ним десь у 1556 році на Дніпровських порогах на острові Мала Хортиця замок поклав початок Січі Запорозькій.

Її виникнення було зумовлене військовими та політико-економічними причинами. Колонізація родючих земель та закріпачення селян католицьким і православним панством Речі Посполитої зумовили, з одного боку, відтік на Січ численних селян, які не бажали коритися феодалам. З іншого, розвиток господарства і зростання кількості населення на українських чорноземах притягував до них погляди "неситого ока" кримських ханів.

Отже було що, від кого і кому захищати і, звісно, на кого нападати. Словом, козакам було де погуляти.

Січ відіграла ще одну безпрецедентну, як для війська, у світовій історії роль – культурно-освітню і державно-церковну.

Вступивши разом з усім Військом Запорізьким до Київського Богоявленського братства, його найславетніший кошовий отаман, гетьман Петро Сагайдачний, не лише захистив православне священство та міщан від сваволі польської шляхти, але й зберіг Братську та Лаврські школи, на базі яких митрополит Петро Могила заснував у 1632 році Києво-Могилянську Академію.

Іншою дією Петра Сагайдачного, відгомін якої понині має вплив на релігійно-культурне життя України, стало відновлення у 1620 році, за його дипломатично-військового забезпечення, патріархом Ієрусалимським Феофаном української православної церковної ієрархії на чолі з Київським митрополитом Іовом Борецьким.

Таким чином саме Петро Сагайдачний заклав військові, політичні,освітні та культурно-релігійні передумови для розвитку національної самосвідомості українців та створення козацької держави Богдана Хмельницького, що стала спадкоємцем культури і традицій попередніх українських держав.

І на неї чекала така сама доля – Руїни. Різновекторна геополітична орієнтованість тодішнього політикуму – козацької старшини, яка, запобігаючи ласки іноземних монархів, переймалася винятково власними шкурними інтересами, не дала змоги гетьману втілити задум створення української держави як Великого князівства Руського зі столицею у Києві.

Після його смерті, у 1657 році, власне і почався той період, що у народній пам’яті, а згодом і в історичній літературі дістав назву – Руїна. Саме тоді вперше Україна поділяється на Правобережну та Лівобережну з окремими гетьманами. Через конфлікт умовно-європейської та молодої умовно-російської цивілізацій у пропонованій авторами послідовності сталася Третя Руїна.

Вона тривала аж до 1687 року, коли на гетьманство було обрано Івана Мазепу. З періодом його правління, яке закінчилося у 1708 році, пов’язують розвиток освіти, будівництво численних храмів, монастирів, замків та шкіл.

Але його спроба унезалежнити Україну від Москви з допомогою союзу зі Швецією, призвела до чергового розколу у правлячій козацькій верхівці і до, здавалося б, остаточної Четвертої Руїни через той самий конфлікт між умовно-європейською та умовно-російською цивілізаціями.

Та спадщина доби Івана Мазепи виявилися не лише у численних архітектурних шедеврах "мазепинського бароко". Його наступник, перший в українській історії керівник уряду "в екзині" та засновник традиції українського "діяспорянства", Пилип Орлик лишив по собі унікальний у цивілізаційному розумінні правовий документ – Конституцію, заклавши тим самим культурно-правову і державницьку традицію України більше як на двісті років наперед.

Самоусвідомлення себе як народу та прагнення до власної державності українці зберегли та розвинули у складі всіх імперій, де вони перебували: Російській, Австрійській та у Речі Посполитій.

Наприкінці Першої світової війни в України знову з’явився шанс проголосити себе державою. Послідовно протягом 1917-1919 років виникає Українська Народна Республіка, очолювана Михайлом Грушевським, Гетьманат на чолі з Павлом Скоропадським та Директорія Симона Петлюри.

Знову "істеблішмент" азартно бореться за владу, залучаючи до цього спільників ззовні. Закінчується ця боротьба кривавим встановленням радянської влади. П’ята Руїна постає як початок умовно-радянської цивілізації.

Національні рухи на околицях колишньої Російської Імперії, зокрема і український, змушують Володимира Леніна утворити Радянський Союз, як формально конфедеративну державу.

В СРСР Україна розвинулася як індустріальна країна з потужним науковим та освітнім потенціалом, її кордони охопили більшість територій, що заселені українцями. Заплатити за це довелося мільйонами жертв репресій, Голодомору, Другої світової.

Але, водночас, у складі СРСР Україна розвинулася у високоіндустріальну країну, де вироблялася високотехнологічна продукція. Слід визнати, що ця спадщина виявилася майже зайвою для України пострадянської. Практично припинилося авікосмічне- та кораблебудвання, жевріє потроху лише машинобудування.

Радянський Союз спіткала нагла смерть: вчора був, а сьогодні вже нема. Україна стала самостійною по факту, але вона єдина з країн колишнього СРСР, яка сумлінно виконала формальну процедуру виходу із нього, затвердивши Акт проголошення незалежності на загальнонародному референдумі 1 грудня 1991року.

"Провідники нації" знову заходилися ділити владу. Всі шанси модернізації країни та розвитку її інфраструктур було змарновано у корупції та мародерстві політиків.

Можна було б і перечекати, як завжди, поки всі вони поділять владу і власність, але світова Криза не дасть нам цього зробити. Отже є всі підстави вважати, що українці знаходяться напередодні Шостої Руїни, яка знову виникатиме через інтелектуально-культурну, моральну та фахову неспроможність "еліти" на тлі суперництва за контроль над Україною між умовно-західною та умовно-російською цивілізаціями.

Як і завжди це бувало в минулому, українська еліта не захоче брати відповідальність за Руїну. Як і раніше, причинами Руїни будуть названі ті ж самі: КРИЗА, ВІЙНА, ДІЇ ЧУЖИХ ДЕРЖАВ на українській території.

Сергій Дацюк, Костянтин Матвієнко, Корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика", для УП



Джерело: http://pravda.com.ua/news/2009/5/20/95049.htm
Категорія: Аналітика | Додав: admin (13.06.2009)
Переглядів: 517 | Рейтинг: 4.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]