ГРОМАДЯНСЬКА БЕЗПЕКА

Меню

 

Категорії
Аналітика [34]
Загальна [99]
Суспільство [66]
Право [21]
ЖКГ [21]
Самозахист [18]
Відео [5]

 

Статистика


 

Кулька

 

 

 

Погода

Погода в Украине


Головна » Статті » Аналітика

Іменем України ( Справа про воду - 2 )
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Конституція України

1937 рік. Москва. Луб'янка. Йде допит чергового "ворога народу", який питає у слідчого:
– Громадянине слідчий, скажіть будь ласка, згідно нової Конституції СРСР я маю право?
– Звичайно, маєте!
– Так, значить, я можу...
– Ні, не можете!
Анекдот радянських часів

У моїй статті „Справа про воду” (http://maidan.org.ua/static/mai/1217371620.html) розповідалося про брутальні системні порушення Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, які були допущені Московським районним судом м. Харкова під час провадження цивільної справи про стягнення так званої "заборгованості" за позовом КП "Виробничо-технологічне підриємство "Вода" до нашої родини. В тій статті розповідалося і про деякий інцидент, що стався 28.03.2008 р. у службовому приміщенні судді Сугачової О.О. за її відсутності. Він був пов'язаний з привласненням представником позивача КП "ВТП "Вода" Пікіною Н.О. функцій і повноважень державної судової влади. На сам кінець, всупереч нормі ч. 2 ст. 196 ЦПК України, суд постановив ухвалу від 27.05.2008 р. про залишення цієї справи без розгляду "у зв'язку з неявкою позивача". Й тим самим, фактично, Московський районний суд м. Харкова неправомірно відмовив нам у доступі до правосуддя. Апеляційний суд Харківської області, куди я звернувся з відповідною скаргою, не помітив у діях суду першої інстанції жодних порушень, відхилив мою скаргу та залишив його ухвалу без змін (копії ухвал обох судів є у додатках до тої статті). А тому, цілком серйозно сприймаючи норми чинної Конституції та шукаючи в цій державі правди і правосуддя, наша родина була змушена звернутися до Верховного Суду України з касаційною скаргою такого змісту:

---

І ось нарешті 9 жовтня 2008 р. нами була отримана ухвала Верховного Суду України від 15.09.2008 р. (копія додається). У цій ухвалі, яка постановлена ІМЕНЕМ УКРАЇНИ та одноосібно підписана суддею Верховного Суду України Костенко А.В., нам відмовляється у відкритті касаційного провадження. Мотивується таке судове рішення тим, що нібито наша касаційна скарга "є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи". Та що "доводи касаційної скарги… без наведення конкретних порушень судом норм процесуального права, які були допущені при встановленні зазначених у рішенні фактів, також не можуть бути визнані такими, що викликають необхідність перевірки їх матеріалами справи". У заключній частині цього рішення сказано таке, цитую: "Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних ухвал, доданих до скарги, вбачається, що наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновків про те, що ухвали постановлені без дотримання норм матеріального та процесуального права".

Думається, що зараз не має потреби спеціально коментувати цю ухвалу Верховного Суду України. Тому що, як на мене, її неадекватність змісту нашої касаційної скарги є добре помітною навіть для тих, хто не є юристом та взагалі не знайомий з правознавством. До того ж, мені б довелося знову повторювати те, що вже написано у вищенаведеній касаційній скарзі про попередні судові ухвали.
Звичайно, наша родина не може погодитися і з цим останнім судовим рішенням у "справі про воду". Тому що воно, на наш погляд, теж є неправосудним та брутально порушує наше законне право на справедливий і неупереджений суд, як і попередні. Отож, об'єктивно виходить так, що теоретично, згідно української Конституції, право ми нібито й маємо. Проте практично реалізувати це своє право тут, в Україні, ми не можемо. А тому, скоріше за все, далі нам доведеться шукати правди та суду вже за межами нашої держави – у славнозвісному Європейському суді з прав людини.

P.S. І все ж таки мене турбують наступні питання. А що з цього приводу думає сама Україна, іменем якої приймаються судові рішення такого роду? Чи дійсно Україна з цим погоджується? Чи насправді Україна надавала комусь свій дозвіл на порушення її іменем загально визнаних у Світі прав і свобод людини і громадянина? Чи, мабуть, окрім неї на нашій землі нелегально існує ще якась "паралельна Україна" – така собі не демократична, не соціальна, не правова держава? Чи то лише у мене одного виникає дивне роздвоєння, коли я читаю в Конституції України одне, а в судових рішеннях – цілком протилежне? І що з цим робити? Приводити свою правосвідомість у відповідність до цих судових рішень? Або ж, навпаки, сприяти виникненню в Україні таких умов, при яких судові рішення завжди будуть відповідати і нормам нашої Конституції, і моїй правосвідомості? А ви як вважаєте, шановні?
 
04.11.2008 р.
Харків



Джерело: http://maidan.org.ua/static/mai/1226070071.html
Категорія: Аналітика | Додав: ASH (06.12.2008) | Автор: О. В. Білецький
Переглядів: 379 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]