ГРОМАДЯНСЬКА БЕЗПЕКА

Меню

 

Категорії
Аналітика [34]
Загальна [99]
Суспільство [66]
Право [21]
ЖКГ [21]
Самозахист [18]
Відео [5]

 

Статистика


 

Кулька

 

 

 

Погода

Погода в Украине


Головна » Статті » Загальна

Змова жлобів
В Україні застоялася мода на заколоти, змови і зради. "Еліта", "політичний бомонд", "політикум" та примкнула до них псевдополітологічна придворна челядь радо послуговуються взаємними, буває що хоровими і перехресними, звинуваченнями у таких гріхах, майже перемінивши це на сіру буденність. "Чи відрізняєте ви гламур від епатажу?" – запитує репортерська "наволоч" у специфічного персонажа Леся Подерв'янського. Ці, напевно, вже не відрізняють, у прагненні до епатажу перетворивши його на попсовий гламур, коли нерідко страшне звинувачення у вербальній обгортці штибу "гад повзучий!" з гламурних вуст чується як "ах ти працівний!". Іншого дня, коли штрикне політична доцільність, ті ж гламурні вуста зіллються з гадом, попри його повзучість, у гламурному ж цілуночку. Або ж поцілуночку – не знаю, як у контексті краще.

І трясця би їм усім, попсарям галімим, і нехай, якби ж не у нашій країні та не за рахунок дерибану (і передерибану роздерибаненого раніше) не лише нашої власности, а і прав, і свобод, і власне нашого життя. А "коли тебе хочуть взути, - співає Віктор Морозов на слова Костя Москальця, - тоді ти мусиш стріляти". Вони мають рацію.

Тому мені, чесно кажучи, начхати на підкилимну боротьбу цих політбульдогів з політболонками під тявкання тойтер'єрів. Все це, як слушно написав, дарма що про іншу річ, той самий Подерв'янський, "позбавлене художнього смаку" (не кажучи вже про ознаки адекватности). Хіба перекинути б на той килим яку моцну шафку з мореного дуба, тоді був би драйв. Тільки що шафку шкода.
Втім ми можемо абстрагуватися від "їхніх" дрібних і більших змов, зрад та заколотів, не беручи, принаймні у міжвиборний період, їхнє шарудіння до серця та менше дивлячись всілякі "свободи слова" (де, як на мій смак, слів – "що аж", а от зі свободою – кепсько). Але навряд чи таке абстрагування і відсторонене споглядання є доцільним, якщо ти не даос і якщо змова стосується власних прав і свобод та національних інтересів (котрі, до речі, і складаються з власних прав, свобод та інтересів українців, а не створюються генеральними лініями та не відшукуються у носі, вибачте, вождя). Коли заколот – проти народовладдя. Коли нас намагаються "розвести" та "взути".

Теревені про можливість/доцільність внесення змін до Конституції задля запровадження виборів Президента України у парламенті (чи навіть скасування інституту Президента) епізодично велися і раніше, але благополучно залишалися теревенями то через ситуативну неможливість внесення змін то через не таке розташування політичних зірок чи наприклад, черговий мордобій у тому самому "парламенті", що, вочевидь, є і веселішим і інтелектуально простішим для мандатоносців. Але тепер тональність стала гострішою і впевненішою, вітер перемінивсь і розпросторює міазми, зірки з планетами обіцяють стати іншим коаліційним боком, а політологи творчо збудилися. Що вчора було теревенями, сьогодні погрожує матеріалізуватися, угніздитися і піти метастазами. Самий час ставити діагноз і прописувати пігулку. Бо інакше завтра-післязавтра може знадобитися гамівна сорочка та лоботомія.

Перше. Досвід "політреформи" і подальших законо-давчих вправ "еліти" геть не дає підстав казати, що все, що вона коїть, спрямовано на шось інше (або ж від безнадійного рівня адекватности де-факто веде до чогось іншого), ніж до забезпечення власного всевладдя і безвідповідальности, згортання демократії та зменшення можливостей впливу громадян на політику. В принципі, оце все що я хотів тут сказати. Тут крапка. Далі – тільки для особливо допитливих.

Друге. Руки геть від мого права.
Рішенням від 05.10.2005 № 6-рп/2005 КСУ ухилився від відповіді на питання "чи не призведе введення іншого порядку обрання Президента України до зміни конституційного ладу України та до обмеження права народу здійснювати свою владу безпосередньо", угледівши, що "практична необхідність в офіційному тлумаченні зазначених положень Конституції України відпала" через те, що "політреформою" порядок обрання глави держави було залишено без змін. КСУ ухилився, але ж ми, українці, як відомо – самостійники.

Відповідно до частин другої та третьої ст.22 Конституції України "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".
На сьогодні ми, громадяни України, яким виповнилося 18, маємо - як складову свого права "здійснювати владу безпосередньо", свого виборчого права, свого права брати участь в управлінні державою та здійснювати народний суверенітет - конституційне право обирати главу держави – Президента України (між іншим, принаймні на папері – гаранта державного суверенітету, територіальної цілісности, дотримання Конституції, прав і свобод).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.05 №5-рп "скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація".
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11.10.05 № 8-рп "звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права" (формально це сказано про права людини, але навряд чи є бодай найменші підстави не поширювати це і на права громадянина).
Згідно з цим же самим Рішенням "звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики".
Більш того, за статтею 157 Основного Закону "Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина".

І тому хоч як не назви позбавлення українців законо-давцями вже існуючого права обрати собі Президента - хоч "скасуванням", хоч "звуженням змісту", а хоч і "звуженням обсягу" (тобто "кола суб'єктів" – від усіх виборців до 450 мандатоносців) на правовій заваді цьому стоять положення Конституції. Зась.

Відтак:

1) нардепська спроба через ВРУ внести до Конституції України зміни щодо запровадження обрання Президента України не прямим всенародним голосуванням, а у цій самій ВРУ суперечитиме Конституції і буде ні чим іншим, як спробою узурпації влади, себто заколоту (Рішення Конституційного суду України: від 05.10.2005 № 6-рп/2005: "положення частини четвертої статті 5 Конституції України "ніхто не може узурпувати державну владу" треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями";

2) право громадян України обирати, у т.ч. і право обирати Президента може бути скасовано чи то звужено лише шляхом прийняття нової Конституції України, на що Верховна Рада України не уповноважена (Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року N 3-зп: "Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу…який відповідно до статті 5 Конституції України має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право не може бути узурповано державою, її органами або посадовими особами. Отже, прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття");

3) обрання Президента України не всенародним голосуванням, а у парламенті (рівно як і скасування інституту Президента), теоретично може бути запроваджено лише установчою владою – чи то у формі конституанти чи то референдумом;

4) нардеп vulgaris має не більше законних прав при вирішенні питання про прийняття нової Конституції чи то при прийнятті нової Конституції і, відповідно, не більший законний вплив на питання про порядок обрання Президента України, ніж будь-який інший українець, що має право голосу (за статтею 24 Конституції України "громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками". Тому – див. п."1" вище;

5) Враховуючи вищевказане, ймовірна спроба скасування інституту Президента чи перенесення обрання Президента до ВРУ не відповідатиме засадничим положенням Конституції, як то про те, що "Україна є…демократична…правова держава" (ст.1), що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльности держави….Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" (ст.3), що "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ" тощо (ст.5). Іншими словами, це було б хамством стосовно народу.

Якщо раптом все це комусь видасться казуїстикою, можу простіше.
Якщо ви є акціонером підприємства і раптом без вас та 99,99% інших акціонерів хтось спробує змінити статут, напевно, вам це не сподобається і ви будете діяти.
Якщо ви комусь видали довіреність на, скажімо, купівлю автівки, а той хтось натомість продає вашу квартиру – напевно ваше ставлення буде аналогічним.
Або якщо ваші діти, котрих ви, яко установча влада, породили, заявляють, що тепер самі визначатимуть для вас нову дружину/чоловіка. Українська консервативна традиція у таких випадках рекомендує різки.

Третє.
Якщо прагнути до зручної риболовлі у каламутній воді, більше за все на світі боятися відповідальности, кохаючися на власній приналежности до обмеженого кола обмежених "елітних" жлобів біля влади – найкращим вибором є змішана модель. Як би її не назвати – "парламентсько-президентською" чи то "президентсько-парламентською", а за вітчизняних умов це олігархат, який профанує і демократію, і право, і Україну.

Якщо бути доктринером не від цього світу та не мати зеленого поняття про жорстокі і вкрай специфічні українські реалії – можна розводитися про європейський досвід (насправді виплеканий там протягом століть), ігнорувати совецький травматичний досвід і висловлюватися на користь запровадження в Україні парламентської республіки. Або ж якщо, прагнучи до тієї самої риболовлі, бути достатньо вправним брехуном та лицедієм для мімікрії.

Якщо ж бути реалістом, бачити згубність сваволі розперезаної верхівки (себто піни) та заповідний совкожлобізм вітчизняного радо-парламентаризму, усвідомлювати внутрішні і зовнішні загрози та необхідність швидкого та адекватного реагування на них, а також зважати на український історичний досвід, як негативний так і позитивний, логічним вибором буде президентська республіка.

Дозволю собі цитату зі свого іншого тексту:
"Саме "рафінована" президентська форма правління передбачає те, що є таким необхідним для України – жорсткий розподіл влади та функціонування системи "стримань і противаг".
Саме президентська форма правління є найбільш організаційно простою, відповідно – у принципі найбільш прозорою і, відтак, доступною для громадського контролю.
Саме за президентської форми правління в українських умовах легше побудувати таку потрібну нам диктатуру – диктатуру процедури, диктатуру правового закону.
Саме президентська форма правління має шанси змусити депутатів, таких, як вони є, а не якихось ідеальних, займатися тим, чим вони мають займатися – законотворчістю, а не "рєшєнієм вопросов" та може перетворити Верховну Раду як центр корупційного тяжіння, виставку марнославства і марнотратства (у громадянському розумінні), на власне парламент.
Саме президентська форма правління, де глава держави є водночас і главою виконавчої влади, а члени уряду несуть персональну, а не солідарну (і, відповідно, складнішу для реалізації) відповідальність, створить максимальні умови для заснування, вкорінення та розвитку за сучасних умов традицій політичної, ба навіть юридичної персоніфікованої відповідальности влади. Я кажу "за сучасних умов", бо українська історія це знала – "камінь за пазуху і у Дніпро". А при "інавгурації" – багнюку на макитру – некепський звичай, до речі, може відродити?....
Саме президентська форма правління, як найбільш "мобільна" є обумовленою наявністю такого зовнішнього чинника, як Росія, з її жорсткою [доречніше "жорстокою" - О.С.] президентською владою, яка впевнено рухається, як державно-політичне явище, у напрямку до втілення своїх правдивих і погано прихованих візантійських вподобань, дарма що по-сучасному названих. Україна не може собі дозволити відставати у темпі прийняття рішень та їхнього виконання, натомість має забезпечити якість та ефективність виконання рішень не диктатом (одноосібним чи груповим), але відлагодженою прозорою процедурою та відповідальністю.
І якщо вже про звичає, то вибачте за простий як український чорнозем аргумент, саме президентська форма правління найбільш відповідає українській традиції"
.

Будьмо відвертими.
Демократія в Україні загрожена не привидом українського авторитаризму. Вона загрожена, по-перше, сваволею непатріотичних, безвідповідальних та некомпетентних жлобів, безнадійно малохольних щодо захисту національних інтересів та позбавлених не лише художнього смаку, а і поваги до нас та наших прав. По-друге, авторитаризмом московським, для котрого тутешнє болото – ніби пробирка з поживною речовиною для бактерії.
Українська демократія, на мій погляд, потребує для свого становлення і захисту якраз "авторитаризації", персоніфікованої відповідальности Української влади – через запровадження процедурної президентської республіки, на зразок тієї, що існує і довела свою життєздатність та ефективність у Сполучених Штатах.

Очевидно, що це менш за все потрібно "елітним" любителям каламутної води та "агентам впливу" (і хіба, до речі, лише тільки "впливу?"), у зв'язку з чим підготовка і втілення конституційного переходу (конституантою чи референдумом) до президентської республіки потребуватиме і великих зусиль і часу, котрий тут грає проти нас.

Водночас очевидно (на мій погляд), що перехід від сваволі можновладних жлобів, від волюнтаристської, непередбачуваної, неправової і суспільно-неефективної олігархічної республіки до чіткішої, прозорішої, мобільнішої республіки президентської відповідає інтересам зацікавлених у рівній мірі для всіх, у зрозумілих усталених правилах, у пошані до власности і професіоналізму, у забезпечености прав і свобод, у вільній Україні вільних українців.

Робити вигляд, що йде дощ, коли тобі плюють в очі – не українська традиція, що варто б пам'ятати вельможним змовникам. І якщо варіант "камінь за пазуху і в Дніпро", можливо, не повною мірою відповідає сучасним підходам до прав людини, хай навіть людини і дурної і злодійкуватої, то на Майдан українці вийшли не тоді, коли треба було підтримати певну особу, а коли нас спробували по-хамськи "розвести".
"Коли тебе хочуть "взути", тоді ти мусиш стріляти".

Олександр Северин, к.ю.н.

Читайте також: "Від розрухи у головах – до політично процесуальної демократії". http://maidan.org.ua/static/mai/1210742580.html


Джерело: http://maidan.org.ua/static/mai/1228727429.html
Категорія: Загальна | Додав: admin (09.12.2008) | Автор: Олександр Северин
Переглядів: 372 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]