ГРОМАДЯНСЬКА БЕЗПЕКА

Меню

 

Категорії
Аналітика [34]
Загальна [99]
Суспільство [66]
Право [21]
ЖКГ [21]
Самозахист [18]
Відео [5]

 

Статистика


 

Кулька

 

 

 

Погода

Погода в Украине


Головна » Статті » Суспільство

Андрій Окара: "Україну під час кризи врятує народна солідарність та взаємна довіра"
Російський політолог про причини світової фінансової кризи та технологію виживання в екстремальних умовах

Наталя Жовнір

Відомий російський політолог, політтехнолог і коментатор Андрій Окара Новий 2009 рік зустрічав і Різдво святкував в Україні. Випадково так склалося, що в Святвечір ми сиділи за одним столом у друзів за кавою (Андрій просив чаю, а йому помилково подали каву, після кави знову просив чаю, а його уговорили випити узварчику, який варився до куті...) Як було не скористатися нагодою задати компетентній людині кілька запитань про те, що найбільше хвилює сьогодні всіх? (Додам, що за минулий місяць багато чого відбулося, тож про деякі речі я допитала Андрія додатково.)

- Андрію, які, на вашу думку, головні причини світової кризи?

- Головна причина – це, як в булгаковському "Собачому серці": "Разруха не в клозетах, а в головах"! Себто криза поки що не зруйнувала світ навколо нас, але вже руйнує наші серця, душі й свідомість – ми всі раптом змирилися з тим, що жити стане важче та безнадійніше. А взагалі-то сучасна цивілізація останні роки активно нав'язувала нам замість реальних речей і цінностей віртуальні примари з гламурних журналів та телероликів, нав'язувала споживацьке, паразитичне ставлення до життя – мовляв, напружуватися, важко працювати – це для дурних, а жити можна в кредит, який віддаси коли-небудь потім, а то й зовсім не віддавай. Тож передовсім в США, а потім і в інших країнах, було надуто грандіозну фінансову бульку, що перевищила реальні активи, за найскромнішими підрахунками, у 15 разів. Насамперед американські фінанси з їхньою величезною кількістю деривативів (вторинних цінних паперів) виявилися відірваними од реальної економіки – між ними така сама прірва, як між топ-моделлю з обкладинки модного журналу та колгоспною фермою.

- А криза сталася сама собою чи в неї є "батьки" – конкретні організатори?

- Звісно, глобальні кризи, які перетрушують основи світобудови, виникають періодично і, як би це знущально не звучало, сприяють інноваціям і подальшому розвитку людства. Якби не кризи, ми вже давно виродилися б! Видатний російський вчений-економіст Микола Кондратьєв, а його в останні півтора місяці не згадує хіба що лінивий, під впливом свого старшого наставника Миколи Туган-Барановського (який, до слова, мав харківсько-полтавське походження і був міністром фінансів у Центральній Раді) ще у 1920-х роках створив хвильову теорію світових економічних занепадів та криз. Згідно з цією теорією ми нині перебуваємо в кінці (на понижувальному етапі) "довгої економічної хвилі", що почалася 1974 року і скінчиться десь близько 2018 року.

- Тобто нам страждати залишилося років з десять?

- Але точно, що не більше! А нинішня криза, аналогів якій, мабуть, в історії людства ще не було, хоч і обумовлена об'єктивними циклічними закономірностями, звісна річ, має своїх "батьків", які перетворили її на глобальний занепад. "Батьки" – це такий собі "фінінтерн" – фінансовий інтернаціонал, який надував фінансову бульбашку і який складається з американської фінансової еліти, близької до Федеральної Резервної Системи США (а одночасно і до Демократичної партії).

- А прізвища в них є?

- Голова ФРС США Алан Грінспен, добре відомий в пострадянських країнах Джордж Сорос, мільярдер Ворен Бафет, десь з півтора десятка банків, страхових компаній з Уолт-стріт, а також неформальні клуби, що об'єднують світових воротил. Це і є новітній "фінінтерн".

А ФРС, яка випускає в обіг та контролює єдину світову резервну валюту – американський долар, і є в якомусь смислі мозковим центром з управління глобальною політикою. Долар вже давно не має золотого забезпечення і дозволяє Америці споживати приблизно вдвічі більше, ніж вона виробляє, – десь біля 40 відсотків світового ВВП. Себто США живуть так добре великою мірою за рахунок перерозподілу світового багатства на їхню користь. Логічно, що не лише американська еліта, а й звичайні громадяни "найкращої у світі країни", "єдиної наддержави" повинні жити краще за всіх. Тому й стали давати необмежені та необґрунтовані масові кредити на дуже пристойне житло, тож першим луснув саме іпотечний ринок – посипалися іпотечні банки. Але це не причина світової кризи, а, скоріше, її детонатор.

- Це означає, що найближча доба буде для нас безрадісною?

- Хтозна, якою вона буде для нас з вами, для читачів вашої газети, але загальні тенденції світової економіки такі, що нас чекає зміна всього суспільного укладу – виробничої, а можливо, й соціальної організації. Нас також чекає глобальний перерозподіл центрів фінансового й політичного впливу та крупної власності. Можливо, ця криза до певної міри послабить США і Європу; Росію й Україну послабить значно більше.

- Але ж так не буває, щоб усі програвали – хтось має й виграти!

- Точно! Найбільша користь з цієї кризи буде Китаю. Звісно, це не означає, що її придумали та заварили китайці. Але "світовий уряд" нині робить ставку на стратегічний союз США і Китаю. Такий союз означає і для ЄС, і для Росії, і для України, і для Казахстану, і для країн Центральної Азії дуже безрадісну перспективу. В Росії була популярною ідея стратегічного союзу з Китаєм проти США, але тепер уже пізно, особливо під час президентства Обами.

- Що принесе світу і Україні президентство першого темношкірого американського президента?

- Як людина і політичний промовець Обома особисто мені симпатичний, але в мене немає щодо нього жодних ілюзій та сподівань. Багато хто в Америці схильний сприймати глобальну фінансову кризу не як економічну проблему, а як Кінець Світу з Апокаліпсису. Звідси й обамоманія, коли в ньому, колишньому члені харизматичної секти "Об'єднана Церква Христа", бачать не лише харизматичного політика, а ледь не "чорного Месію". Він став "президентом мрії", володарем сподівань американців – його підтримка сягнула 80 відсотків. Але я схильний розглядати його не стільки як "американського Горбачова", що бездіяльністю під акомпанемент власного красномовства невдовзі "розтринькає" США, скільки як "американського Кирієнка", на якого еліта зможе списати будь-які негаразди в економіці та соціальній сфері.

Його оточення – це жорсткі глобалісти, дехто з них навіть не виключає можливості ядерної війни. Є також прихильники розкрутки локального російсько-українського збройного конфлікту в Криму. Обама – це великою мірою "інтерфейс", "обличчя" американської еліти. На нього в оточення є навіть своя "Моніка Левінскі": якщо він вийде "з-під контролю", буде розкручено судовий процес – мовляв, насправді він народився не в Гонолулу на американських Гаваях, а в Кенії, тож за Конституцією США не має права бути президентом.

- Чи можна було кризи уникнути і коли, ви думаєте, чорна смуга закінчиться?

- Уникнути було неможливо – адже ця модель світових фінансів будувалася кілька десятків років, а от вчасно спрогнозувати, підготуватися до неї та зменшити удар можна було! У будь-якому разі, в країні, де реальний сектор економіки зліг і яка прив'язана до міжнародних кредитів, яка не здатна сама виробляти стратегії розвитку, де провідні галузі економіки – сировинні, і головне – де еліта погрузла в корупції та зраді, переживати кризу значно складніше.

- А як позначиться світова криза на Росії?

- В Росії владна корпорація дуже добре засвоїла модну і актуальну нині риторику інноваційної економіки, від ней тепер тільки й чутно: "інновації", "людський капітал", "економіка знань", "технополіси" тощо. Слово "нанотехнології" взагалі стало ніби "паролем" нової доби – створена навіть державна корпорація "Російська корпорація нанотехнологій" з колосальним бюджетом, генеральний директор якої – Анатолій Чубайс. Говорити-то навчились, але реально вийшло, що інноваційна економіка не розвивається, бо в ресурсній країні будь-які інновації приречені! Влада проголосила гасло – мовляв, Росія – енергетична наддержава. Але енергетичних наддержав не буває взагалі! Бувають енергетичні колонії. Наддержава – це та, що виробляє цінності, ідеї, моделі поведінки, високі технології, міжнародні стандарти, смисли та парадигми розвитку, а не будує свій бюджет переважно на експорті корисних копалин. Якісь натяки на самостійність для енергетичної провінції чи енергетичної країни можуть бути в тому випадку, якщо вона сама встановлює ціну на продукт, якщо вона є монополістом або хоча б бере участь у встановленні цін. Росія ж несуттєво впливала на встановлення цін на нафту.

Якби влада в Росії справді була орієнтована на розвиток, був би один розклад. Але нині ми маємо феномен так званої "держави-корпорації", тобто держави, де владна корпорація є монополістом на головний додатковий продукт, яким у нинішній ситуації є нафта та газ. У підсумку, звичайно ж, така держава дуже мало займається розвитком суспільства, але багато – розвитком бізнесу, який дає прибуток владній корпорації. Ну і у всілякий спосіб придушує спротив, використовуючи для цього і телебачення, де немає альтернативних точок зору на політичні проблеми, і деколи ОМОН – проти різноманітних "маршей несогласных".

- Ситуація в Україні від російської відрізняється принципово?

- В Україні абсолютно інша політична система, ніж у Росії. І це зумовлено не так розвитком пострадянських держав, як глибинними причинами політичної культури. У Росії історично владна корпорація є моносуб'єктом – єдиним гравцем у політичному процесі; всіх інших (опозицію, політичні партії, незалежні ЗМІ) викидають з політичної гри – як, приміром, Ходорковського. Просто подивіться центральні російські телеканали – ілюзії одразу ж одв'януть.

В Росії влада має сакральну харизму – тобто мається на увазі, що вона походить "зверху" – "від Бога", тому потішатися над нею і критикувати її дії – не зовсім природно і не завжди безпечно. Наприклад, популярна команда російського "Comedy Club" жартує та обсміює що завгодно, окрім влади – і це прямо протилежна ситуація з українським "95 кварталом". Майже як за часів Аркадія Райкіна – правда, тоді критикували "управдома", сьогодні – неполітичний гумор на межі фолу.

В Україні є "поліархія" – кілька центрів впливу: кілька великих князів у часи Київської Русі, кілька гетьманів, кілька патріархів, тепер ось – двовладдя Ющенка і Тимошенко. З одного боку, це послаблює політичну систему та країну в цілому, але, з іншого, робить владу конкурентоспроможнішою. І саме в умовах нестабільності народжуються суспільні інновації: найкращий спокій та стабільність – на кладовищі. У Росії наявність кількох центрів влади завжди веде до Смути або революції. От і тепер, якщо уважно стежити за відносинами на кремлівському Олімпі, бачимо, що ситуація між Медведєвим та Путіним вкрай загрозлива. Нинішня російсько-українська газова війна – це не лише з'ясування відносин між корумпованими "елітами", в ній є і прихований аспект – суто внутрішня російська боротьба: хто головніший? А найголовніший, насправді, той, хто контролює "трубу" – і не лише в Україні, а й у Росії так само.

Російська та українська політичні свідомості дуже різні – аж до протилежності, тому росіяни останні роки постійно запитують: ну коли ж Україна розколеться, "накриється", збанкрутує, перестане існувати? А Україна все існує... Для росіян є неприроднім і незрозумілим, що країна може існувати і в умовах анархії, слабкої держави та жорстокої боротьби між вищими органами державної влади.

Але, що найгірше, – і це уподібнює Росію та Україну, попри всі розбіжності політичних систем, – це те, що ані тут, ані там немає розвитку – розвитку держави, суспільства, людини, фундаментальної науки, освіти, високої культури.

- Що допоможе Україні вийти з кризи?

- Я думаю, що в України і українців є дуже серйозний ресурс. По-перше, це відсутність ілюзій з приводу того, що держава допоможе, врятує, не дасть "загнутись". По-друге, ресурс під назвою "шість соток" або "мамина вишня в саду": близько половини сільгосппродукції в Україні виробляється самими громадянами для власного споживання. Крім того, українське суспільство здатне до кооперації, солідаризації і саморегуляції. Саме солідаризм, солідарність і взаємна довіра можуть врятувати Україну. Навіть в Росії, де, як вважається, панує колективізм, суспільство страшенно атомізоване – про солідаризацію навіть якось дивно говорити.

- Що треба робити, аби не повторювалися російсько-українські газові війни?

- За великим рахунком, газова війна – не між Росією та Україною, а між корупційними елітами, провідна тема в цьому конфлікті – "РосУкрЕнерго", яке просто викидають зі схеми транзиту та корупційного збагачення. Але зрештою цю війну вдалося подати нам як війну між Росією та Україною. В будь-якому разі виграють ті, хто хоче будувати газогін "Набукко" – з Центральної Азії та Ірану через Туреччину до Європи. Це знизить потребу і в російському газі, і в українській трубі.

Натомість Україна стоїть перед дуже серйозною проблемою: необхідно терміново знижувати споживання газу – перш за все, застосовувати енергозберігаючі технології на заводах та вдома, утеплювати будинки та квартири, переходити на нові будівельні матеріали, позбуватися, де це можливо, теплоцентралей – встановлювати опалення і підігрів води в кожному будинку чи під'їзді. Для цього необхідні державні програми з пільгового кредитування – на модернізацію виробництва та житлово-комунальної сфери. Для цього Україні потрібен ефективний уряд, ефективні менеджери, які це все могли б організувати. Необхідно також розвивати й альтернативні джерела енергії – над цим працює весь світ. Але, зрозуміло, – в нафтогазові "вовки" полюють на тих, хто реально займається альтернативною енергетикою.

- Додасться роботи й правоохоронцям...

- Найбільшою соціальною проблемою найближчого часу стане дрібна злочинність. В останні роки, коли всі стали жити краще, здавалося, що грабувати можуть тільки там і тих, у кого є дуже великі гроші. А якийсь там телевізор чи старе майно можуть потягти лише наркомани чи алкоголіки. Так от, за останні місяці ми бачимо різке зростання дрібної злочинності і, зрозуміло, далі вона буде прогресувати. Грабувати підуть не лише професійні бандюки, а й ті, кому справді буде нічого їсти. Чимало людей впадатиме у прострацію, соціальну апатію. Не дай Бог, звичайно, але психологи говорять про можливий сплеск кількості самогубств. Тому державі в такій ситуації необхідно розробляти заходи, спрямовані на пом'якшення кризи – наприклад, зацікавити роботодавців не звільняти людей, ділитися прибутком з найманими працівниками, а також вести пропаганду солідарного існування – мовляв, разом подолаємо усі жахи економічного колапсу.

Окрема тема – громадські роботи. Держава повинна створювати нові робочі місця для безробітних – з будівництва доріг, шкіл, лікарень, цивільних чи навіть військових об'єктів, з посадки дерев, облаштування території та інших заходів, на які важко знайти охочих у відносно стабільні часи. Але тепер треба забути про престижні чи непрестижні роботи! Непрестижно бути безробітним та бити байдики. А будь-яка робота під час глобальної кризи – це тепер престижно.

Держава зацікавлена у підтримці купівельної спроможності населення й у відтермінуванні з виплатою банківських іпотечних кредитів, виданих фізичним особам. Було б добре, якби багатьом підприємствам-виробникам влаштували податкові "канікули" – відстрочення виплати податків. Під час кризи доцільно суттєво зменшити (навіть до нуля!) податки для сільгоспвиробників – тим більше, нині Україна може, за розумного протекціонізму, стати сільськогосподарською "наддержавою".

Можливо, ця глобальна криза стане переходом світу до економіки нового типу – економіки знань. Тому важливе завдання – збереження в Україні виробництва ідей та технологій.

- Невже ніякого світла в кінці тунелю?

- Чому ж. Можна очікувати і деяких позитивних моментів: багато "гастарбайтерів" повернеться додому, в Україну. З одного боку, ці люди можуть працювати на Україну, на своє майбутнє. Але раніше, коли вони працювали за кордоном, вони привозили додому десятки мільярдів грошей – суми, співмірні з ВВП. Тепер цього буде менше.

Раніше українці у пошуках місць, де можна жити й не тужити – працювати, заробляти, займатися бізнесом і не особливо думати про труднощі, могли поїхати з України туди, "де нас нема", де краще, – в США, Канаду, Ізраїль, Німеччину, Англію, в Москву, ще кудись. Тепер усі ці шукання "земного раю" стали марними.

- Як порадите виживати під час кризи?

- Кожному, хто хоче боротися за існування – своє та своїх близьких – зараз треба дуже уважно переглянути свій сімейний бюджет – які прибутки, які витрати, від чого можна відмовитися. За роботу, якщо вона є і якщо у фірми є перспективи виживання, слід триматися – навіть якщо скоротили зарплату. Але не слід економити на здоров'ї та освіті! У зв'язку з кризою у всіх бажаючих є нагода відмовитися од паління та надмірного споживання алкоголю. Є також нагода більше думати про Бога та смисл життя й частіше ходити до церкви. Треба зрозуміти, що ми живемо не тільки для того, або споживати та розважатися, як багато хто почав думати у недавні стабільні роки, а навпаки, тому про розкіш та надмірне споживання краще забути. І треба створювати в суспільстві довірливу емоційну атмосферу – роботодавці та найманці мусять йти назустріч одне одному. Інакше в кінцевому рахунку постраждають і ризикують не вижити всі.

- А як краще зберігати власні гроші? В яких валютах? У нерухомості?

- Універсальної відповіді тут дати не можна – через те, що в цій сфері діють не лише об'єктивні економічні закони, але й суб'єктивна воля людей, які приймають рішення. Приміром, долар зараз стабілізувався – гривня та рубль падають. Але наскільки ефективний долар, який не забезпечений золотом? А якщо буде прийняте рішення – "злити" долар і ввести нову американську валюту – амеро?

- Таке можливе?

- Зараз можливо все! І треба розуміти – люди, які приймають політичні та економічні рішення загальносвітового значення, аж ніяк не сповідують гуманістичні принципи по відношенню до нас з вами. Для них ми – "біомаса", яка, крім всього іншого, ще й "переводить" ресурси, які не відновлюються і скоро можуть скінчитися – газ, нафту, навіть прісну воду. Щодо валют, то особисто я зараз, в середньостроковій перспективі, найбільше довіряв би євро та юаню. Золото не врятує, бо ціни на нього можуть невдовзі різко впасти. Ювелірні вироби мають низьку ліквідність – їх важко продати, особливо під час кризи. Вкладати "зайві" гроші в нерухомість уже пізно, в картини чи предмети культури – можна, але якщо ви на цьому добре розумієтеся і вірите в те, що криза скінчиться за 2-3 роки.

- Кажуть – коли кризу вдасться подолати, скрізь стане потрібно багато робочих рук і компетентних фахівців...

- Я теж гадаю, що під час кризи головне – не падати духом! А якщо серйозно, то робочі руки й фахівці потрібні будуть лише в тому разі, якщо Україна сформує оригінальний інноваційний шлях розвитку і розвиватиметься як сучасна та суб'єктна держава, а не як сировинна колонія. Гадаю, зараз ми присутні при загибелі загальноєвропейського проекту "Модерн", тобто при кризі світу, який був народжений десь у XVI-XVII століттях в Західній Європі і проіснував до наших днів.

- Прямо як за Біблією. Як тільки не розшифровували пророцтво про кінець світу – був і варіант про закінчення старої і початок нової епохи, до речі, називали двохтисячний рік...

- Ну, я ж і кажу, що нині багато хто сприймає світову фінансову кризу не як тимчасовий економічний занепад, а як Апокаліпсис. Ми опинилися на порозі нової глобальної епохи. У цю епоху для активних соціальних суб'єктів – для активних людей, еліт та цілих країн – відкриваються нові "вікна можливостей". У китайській мові ієрогліфи, якими позначають кризу, означають: "загроза" та "переломний момент", який спонукає до розвитку. Якщо українці навчаться правильно використовувати нові можливості, які, слід відверто сказати, дуже вузькі, Україна може побудувати цікаве майбутнє. Боротьба за нього йде прямо тут і тепер – це боротьба не лише за газопроводи, транзитні магістралі та природні ресурси, а й за ідеї, ідеології, моделі соціального розвитку, модернізаційні проекти, стандарти тощо, тобто за такі речі, над якими ми, як правило, навіть не задумуємося. Конкуренція XXI століття відбувається насамперед на когнітивному рівні, себто на рівні ідей та інших нематеріальних активів. І в цій ситуації перемога буде за тим, хто здатен сформулювати та зробити відомим свій світобудівний проект. Свого часу таким генератором універсальної моделі розвитку були Давня Греція, Рим, Візантія, потім Західна Європа, ще пізніше – США.

- А тепер?

- Наша східнохристиянська цивілізація, до якої належить Україна і інші православні країни, має такі ресурси – це варто окремої розмови. Але то дуже тяжка боротьба, на яку в Україні немає ані достатньої кількості кваліфікованих людей, ані організаційних та політичних ресурсів. Зараз велику волю до життя та розвитку виявляє саме Китай – в чомусь з нього можна брати приклад.

Слід додати, що країни та цивілізації, які нездатні до власної творчості, до моделювання майбутнього, а лише наслідують чужі моделі розвитку, ризикують померти – себто бути поглиненими іншими країнами та народами. Гадаю, в Україні, аби вижити, модернізуватися та достойно існувати, є свій шлях розвитку. Але зараз це не швидкісна автомагістраль і навіть не ґрунтове сільське шосе. Зараз це стежка у болоті – крок праворуч, крок ліворуч – трясовина. Але можливість вийти з цього болота поки що залишається.

Наталя Жовнір,

спеціально для "П-Вісника"


Джерело: http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/okara/49909978b5705/
Категорія: Суспільство | Додав: ASH (10.02.2009) | Автор: Наталя Жовнір
Переглядів: 398 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]