ГРОМАДЯНСЬКА БЕЗПЕКА

Меню

 

Категорії
Аналітика [34]
Загальна [99]
Суспільство [66]
Право [21]
ЖКГ [21]
Самозахист [18]
Відео [5]

 

Статистика


 

Кулька

 

 

 

Погода

Погода в Украине


Головна » Статті » Загальна

Анатолій Бондаренко: Секрети успішної революції - на прикладі спільноти сайту "Майдан"
Чому у 2004 році народ піднявся на революцію, а зараз тихенько ниє по блогам і кухням – питання, над яким б'ються найкращі публіцисти країни. Редакція ZaUA.org спробувала відповісти на це питання на прикладі розвитку спільноти сайту "Майдан”, яка із 2000 року працювала над тим, щоб Кучма пішов. Тим більше, що наш колега Анатолій БОНДАРЕНКО бачив цю спільноту зсередини. Ми попросили його поділитися секретом: що було в "Майдані” такого, що не вистачає нинішнім спільнотам, які прагнуть змінювати країну?

Секрети успішних революцій досліджували: Павло СОЛОДЬКО, Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Спершу – невеличке зауваження. Я, Анатолій Бондаренко, з 2001 до 2006 років був активним учасником адмінгрупи сайту "Майдан”, і все, що викладено нижче є моїм особистим і дуже суб'єктивним поглядом.

Знайомий силовик кілька років тому сказав: "20% успіху Майдану-2004 – це заслуга тусовки, яка постійно висіла в інтернеті. І половина цієї тусовки – це сайт "Майдан”. Я хочу на прикладі "Майдану” розповісти про те, як активна спільнота з чітко усвідомленою метою створюється, структурується, досягає мети і розвалюється (або перетворюється в щось інше)

Сайт "Майдан” - спільнота громадян, які хотіли реалізувати гасло "Україна без Кучми”. Вони його реалізували. Пояснення успіху цієї спільноти просте – з самого початку свого існування сайт "Майдан” був офіційним сайтом акції "Україна без Кучми”. Спочатку там були новини та оголошення, потім з'явився форум - головна складова сайту, як на мене. І на цьому форумі одразу ж виникло ядро спільноти – люди, які чітко знали, що їм не подобається.

Це були різні люди – але їх об'єднувала одна мета. Україна без Кучми.

Якщо говорити про роль особистості в історії, можна згадати Михайла Свистовича. Людина достатньо безумна, щоб кинути зарплату в 600 доларів (нагадаю, на вулиці – грудень 2000-го) і посаду начальника відділу валютних операцій у банку, щоб задля ідеалів і принципів (вони в нього справді є і він їх дотримується, хоч це іноді йому і шкодить) піти на будь-яку "шляхетну авантюру".

Роль Свистовича у створенні спільноти навколо сайту важко переоцінити - з нього, власне, все й почалося. Він типовий "конектор” (за термінологією Малькольма Гладвелла) – людина, яка особисто знає величезну купу різних людей, які своєю чергою знають інших людей, і так без кінця.

Акцію "Україна без Кучми”, яка успішно завершилася у грудні 2004 року, почала не яка-небудь секретна структура, а четверо пересічних громадян – Михайло Свистович, Володимир Чемерис, Андрій Підпалий і Олег Левицький. Вони сиділи вдома у Свистовича, в Ірпені, святкували його день народження. 12 грудня 2000 року. І йшла в них така застільна розмова у стилі "нада шось робить” - бо вбили не просто журналіста, а їх знайомого! Свистович знав Гію Гонгадзе ще з початку 90-х.

Сайт "Майдан", з якого у 2000-ому почався 2004-ий

Зазвичай такі розмови закінчуються тим, що людина й далі собі працює, іноді виплескуючи гнів в інтернеті чи на кухні. А вони добалакалися до того, що треба вийти з наметом на Майдан Незалежності. Підготувалися – і вийшли.

15 грудня вони поставили намет, а наступного дня Володя Мартинюк - підприємець із націонал-демократичним перебудовчим стажем - розказав Свистовичу, що таке інтернет. Михайло позичив десь 20 гривень і зареєстрував сайт – Maidan.org.ua. Тоді саме слово "майдан” не набуло того трохи зайвого пафосу, який у нього вкладають нині. Мем ще не був відомий - "майдан". А до пафосу ще був довгий шлях, через дію. От Мишко й написав звернення у своєму стилі - "Всім! Всім! Всім!” - з закликом виходити на акцію.

Підпалий зробив дуже багато фоток акції УБК (то був час перших цифрових апаратів) для "Самвидав.net” - такого собі мистецького клубу для офісних працівників, спершу теж заточеного на "Україну без Кучми”. Частина з цих людей теж довго тусувалася на "Майдані”. На "Самвидаві”, до речі, теж створилася цікава спільнота – і зрештою саме звідти вийшло перше ядро українських ЖЖ-користувачів, на чолі з Ґіґґзом.

Але повернемося до "Майдану”. Спершу це був форум якогось іншого сайту – називалося те все, здається, "Форум Гонгадзе”, і було там не дуже багато людей, в основному тих, які знали Георгія особисто. Частина з них перейшла на "Майдан”, частина прийшла ще з одного закритого сайту - "політбалачки" - от вам і початок спільноти.

Потім Свистовичу допомогли троє його давніх знайомих-науковців Дуже цікаві люди – здатні до якісного аналізу, справжні фахівці свої справи.

Вже тоді в них було пару серверів і нормальний канал з виходом у мережу – у будівлі недалеко від Майдану. І вони теж вважали, що для подальшого просування країни вперед потрібно зруйнувати збудовану Кучмою систему, і почати з об'єктивного розслідування справи Гонгадзе. Науковці дали Свистовичу можливість розмістити у себе сайт.

Пройшло кілька тижнів – і на Свистовича вийшли харків'яни. Патріоти-інтелектуали з Харкова – Наталка Зубар та її чоловік Віктор Гарбар. Наталчин батько – професор, вона сама фізик, як і її чоловік. Вони забезпечили якісне програмне забезпечення (досі вважаю, що майданівський Вільний форум – просто список гілок, найсвіжіші з яких піднімаються вгору – найзручніший для користувачів) і знайшли сервер за кордоном, десь у Штатах. І правильно зробили, бо потім нам розповідали, що до серверу біля Майдану вже топтали стежечку есбеушники.

Навесні до цієї групи приєднався я – за освітою теж, до речі, фізик.
Анатолій Бондаренко

Таким чином, навесні 2001 року, коли акція "Україна без Кучми” була розгромлена, сайтом впритул займалося восьмеро людей – Свистович, Мартинюк, троє науковців-киян і двоє харків'ян.

Назвемо цей скромний колектив адмінгрупою.

Всі ми мали більш-менш однакову мотивацію – нам не подобалося, що в нашій країні отак можна взяти і одрізати голову журналісту.

І всі ми прагнули змінити країну, яку будував Кучма.

За кілька місяців "України без Кучми” сайт і набрав свою читацьку основу – тисяча, може дві тисячі читачів, з них декілька десятків активних коментаторів на форумі. Форум – головна частина "Майдану”. Спершу люди ділилися інфою щодо акції – новинами, чутками, тим, що не можна було більш ніде розмістити. Ну й обговорювали політику. Потім потроху почали щось робити.

Чому це сталося, скажімо, не на "Українській Правді”? Тому що на "Майдані” створилося ядро, яке задавало напрямок руху. Спершу – сама адмінгрупа була ядром, а потім вона ще обросла кількома десятками активних дописувачів. На ФУПі просто віртуально спілкувалися, а на "Майдані” продукували ідеї. Тому що в УП була інша мета – вони хотіли зробити якісне і незалежне ЗМІ, а ми хотіли чинити опір і змінити владу.

Успішна спільнота виникає завжди під конкретну дію, а не просто "зібратися і поговорити”. Мотивація для цієї дії – конкретна мета, але для досягнення мети треба діяти. Наша мета була утопічна – згадайте 2001 рік, хто тоді вірив, що Кучма колись піде з президентства?

Але коли розігнали "Україну без Кучми”, ми не впали у відчай. Навпаки! Ми зрозуміли, що треба шукати інші варіанти боротьби – це раз. І в нас був гарний фідбек у вигляді прямого спілкування з людьми – це два. Ми усвідомили з того, що діємо у такому класному і стрімко прогресуючому просторі, як інтернет. До нас на сайт заходили люди, дотичні до прийняття рішень – від журналістів до депутатів. Ми це відразу просікли, і використовували. Плюс дуже хотілося - і не лише мені персонально - довести до кінця справу, що починалася в грудні 2000. Довести самому собі, що ти можеш працювати над складним питанням - аж до перемоги.

Ми вирішили використовувати інтернет, щоб не зупинятися, в той час як інші зупинилися. Ми продовжували діяти, тим більше, що саме тоді наша спільнота перевірялася на фундаментальну річ – здатність до солідарності. Опозиційні політики, які спершу підтримували акцію, кинули затриманих після сутичок з ментами 9 березня 2001 року унсовців. Але сайт "Майдан” постійно капав на мізки політикам – а оскільки вони до нас прислухалися, то змушені були якось допомагати затриманим.

На "Майдані” ж, зі свого боку, організували збір коштів – і через зустрічі в реалі люди розвіртуалізовувалися і спілкувалися один з одним вживу, уже маючи якесь уявлення - так напрацьовувалась довіра.

Отже, наша спільнота:
а) мала сильну мету;
б) виявилася здатною підтримати друзів, які постраждали під час боротьби;
в) мала авторитет серед потенційних союзників;
г) не тільки обговорювала, але й діяла.
Залишилося тільки визначити, як діяти стратегічно.

Якщо ви зараз почитаєте форум сайту "Майдан”, у вас може скластися враження, що там тусуються тільки націонал-демократи, як сказали б наші російськомовні брати зі сходу - одні "бандерівці". Це не так, а влітку 2001 року це було зовсім не так. Тоді з числа дописувачів вичленувалося ядро безбашенних анархістів – такі люди як Майнер, Махно – з ними разом був створений перший маніфест "Майдану”. Це була така собі ідеологія сайту – ідеологія відкритого програмового забезпечення для мізків - відголоски якої діють на сайті дотепер. За дивними зигзагами долі ця напів-анархічна "ідеологія" зрештою сильно посприяла масовим виступам 2004 року.

Перший наш маніфест – наївний, але по-своєму революційний. У технарів з адмінгрупи – Наталки, мене, Віктора - була в голові аналогія із вільним програмовим забезпеченням - всі ці роки нас гріла думка, що якщо декілька тисяч людей з усього світу можуть написати Linux і взути знахабнілий "Майкрософт”, то декілька тисяч українців можуть взути Кучму. Головне - постійно йти до своєї мети.

Бо "Майкрософт” спершу теж здавався непереможним, коли давив або перекуповував альтернативне програмове забезпечення. Але зрештою децентралізована мережа, яка починался з кількох людей, розрослася до таких розмірів, що стала непереможною. І хоч були моменти, коли здавалося, що все, ж*па, я згадував про програш "Майкрософта” і казав собі: "Я не буду діяти як політики, а буду працювати далі і зрештою досягну свого”.

Ідея вільного мозкового забезпечення, коли люди в одній мережі діляться всією інформацією один з одним, а замість закостенілих ієрархічних структур діють маленькі гнучкі об'єднання, що виникають під спільну ціль - ця ідея мала перемогти неповорткі офіційні установи.

Ми тоді відчували, що все тільки починається. В нас були нові і оригінальні ідеї – тож ми були готові запросити до себе усіх адекватних людей і будувати мережу, таким чином розвиваючи спільноту до згаданих вище тисяч людей. )) Ми збирали досвід спротиву мережевих структур з усіх можливих джерел. Один із перших, як це не смішно звучить – єгипеські "Брати-мусульмани”.

Величезна загроза існуванню спільноти – внутрішня ворожнеча. Дуже сильний фактор, що тримає спільноту вкупі – зовнішній ворог, але якщо спільнота постійно ворогує в самій собі, це не сприяє перемозі.

Щоб убезпечитися від цього, ми виробили один із перших принципів майдану – консенсус у прийнятті рішень. Не голосуванням, а консенсусом. Переконати один одного, прийняти рішення – і діяти. Так діяла адмінгрупа Майдану.

Сайт "Майдан” завжди був дуже дивною сумішшю ультра-консерваторів і ліваків. Це завжди відштовхувало класичних наших "євроанархістів”, які в основному шукали причини, щоб обламатися, і "рухофренів”, які любили поговорити про жидівську змову і ордени лицарського типу. Ці розмови – про те, що "нічого не вийде, бо вони всі однакові” і "нічого не знаю, всім керують з Брукліна” - не сприяли перемозі, і їх треба було нейтралізувати.

Тут надзвичайно допоміг Авґусто – один із перших теоретиків "Майдану”. Він розробив Теорію Героїчної Бездіяльності. Згідно з ТГБ, людина, яка хоче обламатися, придумує собі якусь змову – бо навіщо щось робити, якщо всі довкола – аґенти СБУ.

Відсікання різноманітної шкідливої фігні в обговореннях – запорука гарної атмосфери у спільноті. Ми шукали вихід – і знайшли його. Всі контроверсійні теми, як загрожували "завалити” конструктив, ми виносили в окремий форум. Так виникли форуми "Україна-Росія”, "Мова, "Історія” тощо. Найбільших неадекватів ми висміювали, або нещадно "рубали”.

Цікава була доля цих форумів. На "Мові” кілька років тому ще діяли 10-15 естетів (в позитивному значенні слова), які тусуються у вузькому колі і колупають своє мовознавство так захоплююче, що іноді не можна відірватися.

Дуже цікавим був форум "Релігія” - лютерани з рунвірівцями там рубалися, тощо.

"Україна-Росія” відмер, як не дивно. "Культура” спершу була мертовою, потім, коли у 2004 на "Майдан” потягнуло все прогресивне людство, "Культура” заграла всіма фарбами, а зараз знову ледь животіє. Спільнота на форумі зникла.

Одне слово, щось цікаве, але таке, що заважало виконанню мети, переносилося деінде без жалю. Для любителів хохлосрачу й іншого тролінґу було створено, правда значно пізніше, форум "Без правил” - і туди йшло все підряд. Були такі користувачі, які з цієї помийниці й не вилазили, чим дуже оздоровили головний форум. До речі, "Без правил" - дуже цікавий феномен зі своєю живою екологією, який чекає на власного дослідника.

Принцпипова ідея "Майдану” була така – здорова спільнота має ефективно спілкуватися, щоб народжувати нові ідеї і думки, а потім ефективно реалізовувати їх у дії. І ці колективні "мозкові штурми” - те, чим досі може похвалитися Вільний форум "Майдану”.

Інша особистість, на чиїй ролі я хочу наголосити – Наталка Зубар. Ніхто так класно не будував спільноту, як ця харків'янка, з дуже гнучким і потужним інтелектом. Коли вона виходила на форум під ніком "Пані”, це був завжди зразок стилю, як треба модерувати онлайн-дискусію. Вона в неті (причому англомовному) ще з 90-их, ледь не з фідошників – з класним почуттям гумору, і завжди знала, коли треба вийти у форум і спрямувати дискусію в конструктив, а головне як це зробити.

Як я вже казав, ще у 2001 у нас на форумах почалася саморефлексія. ФУП - принаймні тоді – це хаотичне нагромадження тем, а ми намагалися вичленувати конструктив. Так з'явився форум "Розробки” - туди переносилися наслідки мозкових штурмів, цікаві пропозиції та ідеї тощо. Пізніше ми мабуть першими в Україні почали серйозно використовувати Вікі (у нас була закрита вікі, для активістів - ще з 2002 чи 2003 року, якщо я не помиляюся)

Обробляти таку кількість інформації – реально важко. День і ніч сидиш у форумах – їде дах. Крім участі в прямій дії (один з прикладів) - а на Майдані завжди був культ прямої дії - я головним чином працював у декількох напрямках – м'якого модерування (не видаляти, а спрямовувати дискусію в потрібному напрямку), участь у обговореннях, написанні програмних текстів, виставлення новин. Це вже був 2002 рік, я тоді працював на сайті "1+1”, підтримував його в робочому стані, а майже весь час присвячував модерації майданівського форуму.

Головний секрет завдання "Як створити здорову віртуальну спільноту, яка ще й щось може робити в реалі" - простий і не містить у собі жодної магії. Просто це: 1) постійно спілкуватися і 2) брати на себе ініціативу. Постійно спілкуватися - часто нудний і важкий процес, коли ти слідкуєш за всіма повідомленнями, приймаєш участь у обговоренні, щось пропонуєш корисне тощо. Тут дуже важливо бути максимально чесним - народ не дурний: на раз викупає нещирість і прихований інтерес. А брати на себе ініціативу - це не просто запропонувати ідею і розслабитися, а повести за собою людей, щоб її реалізувати. І вести цей напрямок аж до кінця, до самої реалізації - от в чому головна фішка - класно не почати, а закінчити.

Отже, наш головний форум успішно діяв, і на ньому тусувалaся вже декілька сотень адекватних людей, які обговорювали ситуацію і пропонували шляхи її вирішення. Для подальшого розвитку спільноти потрібна була ДІЯ.

Про це ми й поговоримо завтра, у другій частині. ))

http://zaua.org/pg/article/solodko/read/9351/Sekrety_uspishnoji_revoluciji__na_prykladi_spilnoty_sajtu_Majdan


Джерело: http://maidan.org.ua/static/mai/1258627229.html
Категорія: Загальна | Додав: admin (25.11.2009) | Автор: Анатолій Бондаренко
Переглядів: 529 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]